Особливості державно-церковних відносин у 1918-1929 роках - Статья

Ключові слова: державно-церковні відносини; відокремлення церкви від держави; розкольницькі рухи. актуальність дослідження антицерковної діяльності радянської влади в період 1918-1929 рр. зумовлена потребою розкриття основних особливостей цих процесів в історичній науці. адже державно-церковні відносини впродовж історії срср були суперечливими, переходили від ортодоксального несприйняття на початку становлення радянської влади до створення комфортабельних умов для діяльності РПЦ в останні роки існування соціалістичного ладу. метою статті є розглянути період державно-церковних відносин у 1918-1929 рр., з часу прийняття радянською владою декрету від 23 січня 1918 р. “Про відокремлення церкви від держави та школи від церкви”. слід зазначити, що загалом декрет був досить демократичного характеру. на початковому етапі духовенство та миряни не надавали негативного значення процесам відокремлення церкви від держави. але в подальшому закладені в цьому декреті положення про обєднання громадян обєктивно сприяли появі розкольницьких течій у РПЦ. тому вже 28 лютого 1918 р. 10 липня 1918 р. була прийняти перша конституція РРФСР, де у статті 13 було офіційно закріплено відокремлення церкви від держави та школи від церкви. крім того, статтею 65 клір був позбавлений виборчого права, що призвело до певної конфронтації між церквою та новою владою. Фактично, це - звинувачувальний акт проти більшовизму. такою мовою церква не розмовляла з владою з XVI століття. тихон звинуватив владу в омані народу, у розпалюванні громадянської ворожнечі та терору, в підбурюванні до грабежів, у скасуванні свободи слова та гонінні на віру7. лише 25 вересня 1919 р., щоб уникнути терору з боку влади, Патріарх тихон зобовязав клір утримуватися від будь-яких акцій та надав можливість кожному представнику духовенства обирати свої особистісні орієнтації та міру участі у подіях громадянської війни. на тлі розвалу державної влади у часи громадянської війни, політичного управлінського хаосу, падіння норм моралі у суспільстві значно збільшився масовий прояв бандитизму стосовно священників та майна церкви. Під величезним тиском Патріарх тихон публічно визнав реальні та неіснуючі гріхи церкви, сподіваючись на нормалізацію державно-церковних відносин. у зверненні Патріарха від 7 квітня 1925 р., яке було оголошене вже після його смерті, духовенство скеровувалось на приведення форм та методів церковного життя відповідно до умов і вимог сучасності. слід зауважити, що спроба створення нового суспільства була здійснена в країні з абсолютно архаїчною свідомістю більшості населення. сприйняття нової комуністичної ідеології було можливим лише через форми квазірелігійної догматики. розповсюдження марксистських ідей відбувалося у своєрідній “теологічній” площині як на офіційному, так і на побутовому рівні. у 1920-ті рр. упроваджувалась та розповсюджувалась радянська імітація церковних обрядів, так звані “червоні великодні” та хрещення. у 1923 р. була створена спеціальна комісія з проведення “комсо-мольського великодня” при Політпросвіті Цк рксм. існували зародкові елементи “богобудівництва”. як приклад, публікація “молитов за марксом”11. на державному рівні здійснювалась підтримка розкольницьких рухів реформаційного напрямку, що розповсюджували новітні погляди на релігію. найбільш популярними рухами були обновленська церква, григоріанський та іосіфлянський розколи.