Аналіз частоти і характеру порушень оксалатного обміну у дітей в залежності від клініко-лабораторних проявів гломерулонефриту. Вивчення стану оксидантної та антиоксидантної систем при гломерулонефриті у дітей з супутніми оксалатно-кальцієвими розладами.
При низкой оригинальности работы "Особливості діагностики та лікування гломерулонефриту у дітей с супутньою оксалатно-кальцієвою гіпероксалурією", Вы можете повысить уникальность этой работы до 80-100%
Окрім достатньо вивченого при гломерулонефриті у дітей первинного імунокомплексного характеру пошкодження клубочкового апарату нирок і послідовних гемостазіологічних порушень, залишаються до кінця не зясованими частота і характер метаболічних, зокрема, оксалатних порушень [Ю.Е.Вельтіщев, М.С.Ігнатова, 1992, Є.В.Прохоров та співавт, 1998]. В звязку з цим, а також враховуючи недостатню вивченість питання, з метою підвищення ефективності лікування гломерулонефриту проведене це дослідження, спрямоване, по-перше, на зясування частоти зустрічності і характеру оксалатних порушень, їх ролі у генезі пошкодження нирок у дітей як одного з неімунних факторів розвитку, підтримки і прогресування захворювання, а, по-друге, на розробку на цьому підгрунті методів корекції подібних розладів. Підвищити ефективність лікування гломерулонефриту у дітей на підставі вивчення характеру і ролі порушень оксалатного обміну з наступною їх корекцією шляхом додаткового включення до комплексу терапії основного захворювання препарату з групи бісфосфонатів - ксидіфону. Визначити частоту і характер порушень оксалатного обміну у дітей в залежності від клініко-лабораторних проявів гломерулонефриту. На підставі сукупності результатів аналізу скринінг-тестів на кальціфілаксацію та антикристалоутворюючу здатність сечі до оксалатів кальцію, а також чинників, відбиваючих вміст щавлевої кислоти у сечі і добовій екскреції оксалатів з сечею, встановлено тип порушень оксалатного обміну у дітей з гломерулонефритом - оксалатно-кальцієва гіпероксалурія.
Список литературы
З теми дисертації опубліковано 12 робіт, з них 5 - у центральних журналах; підготовлені та видані інформаційний лист, методичні рекомендації; одержано посвідчення на 2 раціоналізаторські пропозиції.
Структура та обсяг дисертації. Дисертаційну роботу подано на 165 сторінках машинопису. Складається із вступу, 6 розділів, обговорення результатів дослідження, висновків, практичних рекомендацій та списку використаних джерел. Роботу ілюстровано 15 рисунками, 16 таблицями, двома виписами із історій хвороб обстежених дітей. Список літератури містить 236 джерел, з яких 141 - латиницею, 95 - іноземних.
Зміст роботи
Матеріали і методи. Рішення поставлених задач виконано на підгрунті обстеження і спостереження за 115 дітьми у віці від 3 до 14 років з первинним гломерулонефритом*, які перебували у клініці з 1995 до 1999 рр. У 76 (66,1%) констатовано ГГН, у 39 (33,9%) - ХГН. ГГН перебігав з нефритичним (46 - 50,5%), рідше - ізольованим сечовим (24 - 26,4%) і нефротичним (21 - 23,1%) синдромами. У хворих з ХГН переважала гематурична форма, яка встановлена у 24 пацієнтів (61,5%), в решті 15 випадках (38,5%) діагностована нефротична форма захворювання. Розподіл захворівших дітей за віком: з 3 до 6 років - 18 осіб, з 7 до 10 років - 41 особа, з 11 до 14 років - 56 осіб. Серед них 72 (62,6%) хлопчики і 43 (37,4%) дівчинки. Крім того, обстежені 23 дитини з ХГН, які з метою корекції оксалатно-кальцієвих порушень отримували ксидіфон. У відповідності з поставленими задачами, комплекс досліджень включав загальноприйняте для нефрологічних хворих обстеження, а для виявлення оксалатно-кальцієвих порушень у дітей з ГН на першому етапі проводили скринінг-тести на кальціфілаксію та антикристалоутворюючу здібність сечі до оксалатів кальцію (Э.А.Юрєва і співавт.). На наступному етапі у хворих на ГН досліджували щавлеву кислоту (ЩК) у сечі за методом Н.В.Дмитрієва та добову екскрецію оксалатів із сечею за методом Г.А.Сивориновського. Для підтвердження оксалатно-кальцієвої гіпероксалурії використовували тезіографічний метод, запропонований Л.А.Мороз з співавт. При цьому враховували кількість центрів кристалізації, характер кристалографічного малюнка і структуру кристалів. Вивчені показники процесів перекисного окислення ліпідів (ДК, МДА, ПГЕ), факторів антиоксидантного захисту (ОАА, каталаза, вітамін Є) у дітей з ГН і супутніми метаболічними оксалатними розладами.
Конкретизована норма вивчених чинників кожного з методів встановлена при обстеженні не менше 20 практично здорових дітей (від 19 до 27).
Одержані результати були оброблені за методом варіаційної статистики з використанням критерія Стьюдента, кореляційного аналізу з обчисленням коефіцієнта кореляції. Порівняння двох чинників проводили за допомогою критерія t, використовуючи формулу Фішера. Підрахунок показників вірогідності різниць (Pt) проводили шляхом використання таблиці Стьюдента.
При підрахунках застосована програма для статистичної обробки на базі персонального компютера Pentium-IV.
Результати дослідження та їх обговорення. Нами встановлено, що серед 115 обстежених пацієнтів з ГГН та ХГН тест на кальціфілаксію був сумарно позитивний в 43,5% випадках, що представлено у таблиці 1.
Таблиця 1
Скринінг-тести діагностики оксалатних порушень у дітей з різними варіантами перебігу гломерулонефиту
Тести Діти з ГГН (n=76) Діти з ХГН (n=39) абс. P±m, % абс P±m, %
Зниження антикристалоутворюючої здібності сечі до оксалатів кальцію 31 40,78±5,63 19 48,72±8,86
При цьому у дітей з ГГН тест на кальціфілаксію оцінено позитивно у 31 з 76 пацієнтів (40,8%), а при ХГН - у 19 з 39 (48,7%). Тест на антикристалоутворюючу здібність сечі до оксалатів кальцію у дітей з ГГН знайдений зниженим у 31 хворого (40,78±5,63%), при ХГН - у 19 (48,72±8,86%). Варто уваги те, що значення ступеня зниження антикристалоутворюючої здібності сечі до оксалатів кальцію у дітей з ГГН і ХГН чітко корелюють (r = 0,89) з показниками тесту на кальціфілаксію.
На другому етапі у хворих з ГН з урахуванням виконаних у них скринінг-тестів вивчено вміст ЩК у сечі і рівень добової екскреції оксалатів з сечею.
Матеріали, що відображають середні значення показників ЩК у сечі і добовій екскреції оксалатів із сечею, містяться у табл. 2.
Зязувалося, що серед 45 пацієнтів з ГГН, у яких за даними скринінг-тестування не було відмічено будь-яких оксалатних порушень, вміст ЩК у сечі практично не відрізнявся (р > 0,05) від встановленого середнього значення у дітей контрольної групи. Так само добова величина екскреції оксалатів з сечею у цих хворих також була у межах нормальних значень.
При дослідженні ЩК і екскреції оксалатів з сечею у пацієнтів, у яких ГГН за результатами скринінга були супутні оксалатно-кальцієві порушення, значення ЩК у сечі, як і добова екскреція оксалатів із сечею, істотно перевищували аналогічні показники практично здорових дітей і пацієнтів, у яких були відсутні оксалатні порушення (р < 0,05).
Розгляд показників, що відбивали вміст ЩК у сечі і добову екскрецію оксалатів із сечею у дітей із загостренням ХГН, свідчив про збережену кореляцію вивчених величин з отриманими значеннями скринінг-тестів (r = 0,86).
Таблиця 2
Вміст щавлевої кислоти у сечі і добова екскреція оксалатів із сечею у дітей у гострій стадії гломерулонефриту
Групи обстежених n Щавлева кислота у сечі (мг/л), M±m Екскреція оксалатів з сечею (мг/доба), M±m
Діти з хронічним гломерулонефритом: -без оксалатних розладів -з оксалатно-кальцієвою гіпероксалурією 20 19 18,62±2,68 p>0,05 27,71±3,05 p0,05 51,86±3,52 p<0,001; p1<0,001
Примітка. Р - вірогідність відзнаки від показника, встановленого у контрольній групі, p1 - вірогідність відзнаки від показника у дітей з гломерулонефритом без супутніх оксалатних розладів.
Підвищення рівня ЩК і рівня добової екскреції оксалатів з сечею відмічено лише серед 19 хворих із загостренням ХГН, у яких за даними скринінг-тестування мали місце оксалатно-кальцієві зміни (р<0,01).
Таким чином, на підставі скринінг-тестів і показників ЩК у сечі та добовій екскреції оксалатів із сечею практично у половини (42,6%) обстежених дітей з гломерулонефритом встановлено варіант порушення оксалатного обміну у вигляді оксалатно-кальцієвої гіпероксалурії (ОКГ).
При аналізі генеалогічних відомостей серед найближчих родичів пробандів, у яких ГН перебігав із супутньою ОКГ (основна група) і без такової (контрольна група), було встановлено, що в основній групі частіше зустрічалися нирковокамяна хвороба (9,66±2,22%), пієлонефрит (15,34±2,72%) і жовчнокамяна хвороба (24,36±2,23%), на відміну від показників контрольної групи, у якій показники нирковокамяної хвороби складали 6,59±1,84%, пієлонефриту - 7,14±1,9% і жовчнокамяної хвороби - 9,89±2,21% (р > 0,05). Також у цій групі відмічається тенденція до збільшення частоти зустрічності ознак уродженого ниркового дизембріогенезу та аномалій сечової системи (подвоєння нирок, підковоподібна нирка).
Для верифікації супутньої ГН ОКГ у 115 обстежених дітей здійснений кристалографічний метод обстеження сечі. Пацієнти були розподілені на дві групи: перша - 65 дітей з ГН без супутніх оксалатно-кальцієвих порушень і друга - 50 хворих з ГН і встановленою ОКГ. При цьому серед 76 пацієнтів з ГГН у 31 (40,8%) була виявлена ОКГ, а серед 39 дітей з ХГН - у 19 (48,7%) була супутньою ОКГ.
Результати виконаної кристалографії сечі у 27 практично здорових дітей використані за контроль. Макроскопічно кількість центрів кристалізації у сечі практично здорових дітей коливалась від 18 до 82 і складала в середньому 46±6,48. Визначався променевий характер малюнка кристалограм. Чітко обмежені кристали виходили з окремих центрів в усіх напрямках у вигляді променів циліндричної форми, що розходяться, які кінцево утворювали доволі густу сітку.
У групі хворих з ГН без метаболічних порушень кількість центрів кристалізації складала при ГГН 245±12,43, а при загостренні ХГН - 277±16,97. В той же час у випадках супутньої ОКГ, відповідно, при ГГН - 182±11,68, а у дітей з ХГН - 348±46,2. У період виразних клінічних проявів захворювання макроскопічно при ГН на відміну від здорових спостерігалися ознаки хаотичної кристалізації, а мікроскопічно відмічена структурна неоднорідність кристалів, шаровитість променів, численні зломи, вторинні центри кристалізації. Примітно, що у групі хворих із супутньою ОКГ спостерігалася унікальна кристалооптична картина: кристали оксалату кальцію, що випали із сечі в процесі кристалізації, мали вигляд конверту, що надавало кристалограмам специфічного характеру. Важливо відзначити, що істотні зсуви макро- і мікроскопічної картини кристалограм сечі встановлені у дітей при загостренні ХГН, якому були супутні метаболічні оксалатно-кальцієві порушення. Причому, ознаки ОКГ закономірно виявляються не тільки у період загострення, але й стійко зберігаються у періоді ремісії ХГН.
Особливе зацікавлення в звязку з метою і задачами дослідження викликало вивчення показників ПОЛ та АОЗ у дітей з ГН, перебігаючого на тлі осалатно-кальцієвих розладів. Показники, які відображають стан процесів ПОЛ та АОЗ у групах дітей з ГГН і ХГН в активній стадії захворювання, показують, що найбільше напруження процесів вільнорадикального окислення і депресія факторів антиоксидантного захисту спостерігаються у пацієнтів з ГГН, якому були супутні ознаки ОКГ (табл. 3).
Як свідчать матеріали табл. 4, при настанні ремісії напруження вільнорадикального окислення і депресія факторів антиоксидантного захисту здебільшого зберігаються у хворих з хронічним перебігом захворювання. Оцінюючи результати дослідження стану АОЗ, слід констатувати, що найбільші зсуви, що свідчать про збережену депресію факторів у періоді ремісії, винайдені у пацієнтів, у яких ХГН перебігав у поєднанні з оксалатно-кальцієвими розладами.
Ураховуючи результати виконаних досліджень, нами з метою корекції винайденої ОКГ у хворих з ХГН, одночасно з традиційним лікуванням, використано один з препаратів, який усуває оксалатно-кальцієві порушення, - ксидіфон.
Таблиця 3
Показники процесів ПОЛ і факторів АОЗ у дітей в активній стадії гострого гломерулонефриту, в т.ч. із супутньою оксалатно-кальцієвою гіпероксалурією
Показники, Одиниці виміру Практично здорові діти (контрольна група) Діти з гострим гломерулонефритом Діти з ГГН і супутньою оксалатно-кальцієвою гіпероксалурією n M±m n M±m n M±m
Примітка. Р - вірогідність відзнаки від показника, встановленого у контрольній групі; p1 - вірогідність відзнаки від показника у дітей з гломерулонефритом без супутніх оксалатних розладів.
Раніше встановлено, що ксидіфон (аналог етідронат), є калій-натрієвою сіллю оксиетіліденбісфосфонової кислоти, знижує концентрацію йонізованого кальцію, нормалізує рівень загального кальцію у сироватці крові і пригнічує утворення і зростання оксалатно-кальцієвого каміння. Поряд з цим, внаслідок присутності у структурі фосфорновуглецевого звязку, ксидіфон легко включається до фосфорноліпідних компонентів клітинних мембран, викликаючи їх стабілізацію. Крім того, важливо, ксидіфон, знижуючи вихід кальцію із клітин мітохондрій, пригнічує активність різних лізосомальних ферментів, у тому числі кислу фосфатазу, пірофосфатазу.
З метою вивчення ефективності використання ксидіфону у комплексній терапії ХГН із супутніми оксалатно-кальцієвими порушеннями, проведено співставлення клінічних, біохімічних, а також кристалографічних показників у двох групах хворих. I групу (контрольну) склали 19 хворих, які, незважаючи на супутні оксалатні порушення, що малися, отримували традиційне лікування з приводу гломерулонефриту. До II (основної) групи були включені 23 пацієнти, яким, поряд із загальноприйнятим лікуванням, в звязку з супутньою оксалатно-кальцієвою гіпероксалурією, додатково включали ксидіфон.
Таблиця 4
Показники процесів ПОЛ і факторів АОЗ у періоді клініко-лабораторної ремісії хронічного гломерулонефриту у дітей із супутньою оксалатно-кальцієвою гіпероксалурією
Показники, одиниці виміру Практично здорові діти Діти з ХГН Діти з ХГН і супутньою ОКГ n M±m n M±m n M±m
Примітка. Р - вірогідність відзнаки від показника, встановленого у контрольній групі, p1 - вірогідність відзнаки від показника у дітей з гломерулонефритом без супутніх оксалатних розладів.
Ураховуючи задачі дослідження, визначення вивчених показників у двох групах дітей проводилося двічі. Перше обстеження - до початку терапії, друге - через 3-4 тижні після початку лікування, на тлі клінічного покращання і нормалізації аналізів сечі.
Вивчаючи рівень ЩК у сечі і добову екскрецію оксалатів із сечею у хворих основної і контрольної груп, нами були одержані результати, які містяться у табл. 5.
Показники серед пацієнтів обох груп, що до початку лікування вірогідно відрізнялися від показників здорових дітей, виявилися майже рівнозначно порушеними. Це відноситься як до середнього значення ЩК у сечі, так і до середньої величини добової екскреції оксалатів із сечею.
Порівнюючи результати досліджень вмісту ЩК і добової екскреції оксалатів з сечею у пацієнтів основної групи, слід констатувати, що після проведення коригуючої терапії відбулася нормалізація середніх рівнів ЩК і добової екскреції оксалатів із сечею, тоді як у контрольній групі серед пацієнтів збереглися достатьньо виразними прояви оксалатно-кальцієвої гіпероксалурії.
Слід також відзначити, що на період ремісії ХГН у дітей з супутніми метаболічними оксалатними порушеннями, отримувавших ксидіфон, спостерігалася і більш позитивна динаміка кристалографічної картини сечі.
Таблиця 5
Вміст щавлевої кислоти у сечі і добовій екскреції оксалатів з сечею у дітей з ХГН і ОКГ в залежності від характеру терапії, M±m
Показники, одиниці виміру Здорові діти (n=23) I обстеження II обстеження
I група (контрольна) (n=19) II група (основна) (n=23) I група (контрольна) (n=19) II група (основна) (n=23)
Примітка. Р - вірогідність відзнаки від показника здорових дітей; p1 - вірогідність відзнаки від показника в дебюті захворювання, р2 - вірогідність відзнаки від показника дітей контрольної групи
При цьому форма кристалів набувала правильного променевого характеру, нормалізувалася кількість центрів кристалізації у спостережених пацієнтів. Цікаво, що кристали оксалату кальцію по мірі нормалізації оксалатного обміну вже не відмічалися.
У пацієнтів I групи, які отримували традиційне лікування, на кристалограмах сечі зберігалися зміни, здебільшого принадні періоду загострення хронічного гломерулонефриту із супутньою ОКГ.
Характеризуючи стан оксидантної та антиоксидантної систем у 23 дітей, у лікуванні яких з метою корекції ОКГ використовували ксидіфон, слід підтвердити більш чітку позитивну динаміку показників порівняно з результатами, які одержані при обстеженні 19 дітей із загостренням ХГН, отримувавших традиційну терапію (див. табл. 6).
Таким чином, результати виконаного науково-практичного дослідження свідчать щодо очевидної ефективності використання препарату із групи бісфосфонатів - ксидіфону у комплексній терапії ХГН, перебігаючого із супутньою ОКГ, як з метою усунення супутніх оксалатних розладів, так і для корекції порушеного балансу процесів ПОЛ і факторів АОЗ.
Слід відзначити, що використання ксидіфону у комплексній терапії ХГН значно підвищує ефективність лікування захворювання в цілому, веде до скорочення термінів перебування дитини у стаціонарі. Зокрема, якщо в основній групі показник середнього перебування хворої дитини на ліжку складав 23,7±2,4, то у хворих, які отримували тільки традиційне лікування, він складав 28,5±3,7, тобто в 1,2 рази менше.
Таблиця 6
Показники процесів ПОЛ і АОЗ при хронічному гломерулонефриті з оксалатно-кальцієвою гіпероксалурією у дітей в залежності від проведеної терапії
Показники, одиниці виміру Практично здорові діти n=25 Результати обстеження хворих дітей до початку терапії Результати обстеження хворих дітей на момент настання ремісії
I група (n=19) (контрольна) II група (n=23) (основна) I група (n=19) (контрольна) II група (n=23) (основна)
Примітка. Р - вірогідність відзнаки від показника здорових дітей;
p1 - вірогідність відзнаки від показника в дебюті захворювання, р2 - вірогідність відзнаки від показника дітей контрольної групи
Висновки
У роботі за допомогою сучасних методів дослідження наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової задачи по визначенню патогенетичної ролі в розвитку гломерулонефриту у дітей оксалатно-кальцієвої гіпероксалурії, а також визначені показання для використання ксидіфону у лікуванні таких хворих.
У відповідності з результатами виконаного дослідження, по-перше, встановлені частота і характер порушень оксалатного обміну у дітей з різними клініко-лабораторними варіантами гломерулонефриту; по-друге, - вирішена науково-практична задача, яка дозволила встановити факт несприятливого впливу розладів оксалатного обміну як одного з важливих неімунних факторів загальної складної концепції патогенезу гломерулонефриту; по-третє, - серед хворих дітей визначена група ризику по оксалатній дезадаптації і, накінець, - обгрунтована необхідність і показана ефективність корегуючої терапії оксалатно-кальцієвих розладів шляхом використання препарату з групи бісфосфонатів - ксидіфону.
Результати обстеження і спостереження дозволили визначити групу ризику по оксалатній дезадаптації, до якої увійшли діти з встановленими ознаками ниркового дизембріогенезу, уродженими аномаліями розвитку сечової системи, а також пацієнти, найближчі родичі яких страждають на нирковокамяну хворобу, пієлонефрит та жовчнокамяну хворобу.
Використання на першому етапі обстеження скринінг-тестів на кальціфілаксію та антикристалоутворюючу здатність сечі до оксалатів кальцію дозволяє констатувати наявність порушень оксалатного обміну у дітей, страждаючих на гломерулонефрит. Послідовне визначення у цих хворих вмісту щавлевої кислоти у сечі та рівня добової екскреції оксалатів з сечею дає можливість уточнити характер оксалатно-кальцієвих розладів. Ті чи інші порушення оксалатного обміну у вигляді різного ступеня виразності оксалатно-кальцієвої гіпероксалурії встановлені приблизно у половини (43,5%) обстежених дітей з гломерулонефритом, причому, при гострому гломерулонефриті - в 40,8%, а при хронічному - в 48,7% випадків.
Призначення дітям з гломерулонефритом кристалографічного дослідження сечі дозволяє підтвердити оксалатно-кальцієві порушення внаслідок винайдення досить специфічних змін на кристалограмах. Найбільший ступінь відхилень та їх стійкість на кристалограмах сечі у вигляді хаотичного характеру малюнка (47,4±11,5%), численних зломів променів (68,4±10,6%), окремо випавших кристалів оксалату кальцію у вигляді конвертів (78,9±9,4%) спостерігаються у дітей при хронічному перебізі гломерулонефриту із супутньою оксалатно-кальцієвою гіпероксалурією.
При гломерулонефриті більш високий ступінь пероксидації ліпідів і депресія факторів антиоксидантного захисту спостерігаються у хворих із супутньою оксалатно-кальцієвою гіпероксалурією. Встановлений дисбаланс не усувається повністю при хронічному перебізі гломерулонефриту.
Закономірно знаходжена у дітей з хронічним гломерулонефритом оксалатно-кальцієва гіпероксалурія у поєднанні з характерними кристалографічними змінами сечі та встановленим дисбалансом оксидантної та антиоксидантної систем визначають необхідність медикаментозної корекції подібних порушень.
Лікарська корекція оксалатно-кальцієвих порушень з послідовним усуненням супутніх розладів процесів пероксидації ліпідів досягається застосуванням ксидіфону, що веде до нормалізації оксалатного обміну і чинників, характеризуючих стан перекисного окислення ліпідів та антиоксидантного захисту.
Використана корекція позитивно відзначається на досягненні ремісії хронічного гломерулонефриту, веде до зниження частоти його рецидивів та покращення прогнозу захворювання в цілому.
Практичні рекомендації
Серед захворівших на гломерулонефрит дітей необхідно визначити групу ризику по оксалатній дезадаптації. Зокрема до неї відносять пацієнтів, найближчі родичі яких страждають на захворювання, що мають патогенетичний звязок з розладами оксалатного обміну (нирковокамяна хвороба і повязаний з нею пієлонефрит, жовчнокамяна хвороба). З числа хворих до цієї групи слід віднести дітей з проявами ниркового дизембріогенезу, уродженими аномаліями розвитку сечової системи та з хронічним перебігом гломерулонефриту.
На першому етапі обстеження дітей з гломерулонефритом у якості скринінг-тестів, що дозволяють констатувати оксалатно-кальцієві порушення, показано використання тесту на кальціфілаксію і тесту на антикристалоутворюючу здатність сечі до оксалатів кальцію.
З метою уточнення ступеня розладу оксалатного обміну при гломерулонефриті, особливо у дітей з групи ризику по оксалатній дезадаптації, слід прибігти до визначення вмісту щавлевої кислоти у сечі та рівня добової екскреції оксалатів із сечею.
Для верифікації винайдених оксалатно-кальцієвих порушень у дітей з гломерулонефритом як додатковий діагностичний критерій виправдано застосування досить інформативного метода кристалографічного дослідження сечі.
У випадках винайдення у дітей з гломерулонефритом і хворих з групи ризику по оксалатній дезадаптації ознак оксалатно-кальцієвої гіпероксалурії показано призначення препарату з групи бісфосфонатів - ксидіфону.
Ксидіфон призначається усередину у вигляді 2% розчину, який готується extempore. Розфасований до флаконів 20% концентрований розчин розводять дистильованою або кипяченою водою у розведенні 1:10. Дозується ксидіфон в залежності від віку. Від 3 до 10 років - по 1 десертній ложці (0,2) 3 рази на день, дітям старше 10 років - по 1 столовій ложці (0,3) 3 рази на день. Добова доза складає в середньому 10 мг/кг маси тіла. Курс лікування триває 3 тижні, досягаючи в окремих випадках 4-5 тижнів.
З метою оцінки ефективності коригуючої терапії ксидіфоном доцільне динамічне дослідження чинників, характеризуючих порушення оксалатного обміну, в тому числі кристалографічне дослідження сечі, а також перекисного окислення ліпідів та антиоксидантного захисту.
Перелік публікацій з теми дисертації
Состояние и коррекция процессов перекисного окисления липидов при гломерулонефрите у детей с сопутствующей оксалатно-кальциевой гипероксалурией //Врачебная практика. 1999. № 4. С. 83-86. (співавт. Прохоров Е.В., Борисова Т.П., Лимаренко М.П.) Дисертантка встановила зміни пероксидації у дітей з гломерулонефритом і супутньою оксалатно-кальцієвою гіпероксалурією, обгрунтовала доцільність корекції винайдених порушень, зібрала кліничний матеріал.
Характер поражения почек у детей с нарушениями оксалатного обмена //Запорожский медицинский журнал. 2002. № 4. С. 48-50. (співавт. Прохоров Е.В.) Дисертантка представила характер порушень оксалатного обміну у генезі захворювань нирок у дітей.
Особенности кристаллографии и ее диагностическая значимость при гломерулонефрите у детей с сопутствующей оксалатно-кальциевой гипероксалурией //Врачебная практика. 2002. № 2. С. 47-49.
Эпидемиологическая характеристика первичного гломерулонефрита у детей, проживающих в крупном промышленном регионе //Вестник гигиены и эпидемиологии. 2000. № 1. С .98-102 (співавт. Прохоров Е.В., Борисова Т.П., Балычевцева И.В., Лимаренко М.П.) Дисертанткою вивчена епідеміологічна характеристика гломерулонефриту, перебігаючого з порушеннями оксалатного обміну у дітей Донецького регіону.
Структурные изменения почек при остром гломерулонефрите // Врачебная практика. 1999. № 2. С. 24-27. (співавт. Прохоров Е.В., Борисова Т.П., Лепихов П.А., Турпакова Г.Н., Левин В.Б., Лимаренко М.П.) Дисертанткою встановлена роль порушень оксалатного обміну в генезі гломерулонефриту, зроблено статистичну обработку груп хворих.
Корекція оксалатних порушень у дітей з гломерулонефритом //Педіатрія, акушерство та гінекологія. 2002. № 2. С. 58. (співавт. Прохоров Є.В., Толстикова О.О., Сорока Ю.А., Макущенко О.В.) Дисертанткою обгрунтована необхідність і показана ефективність корекції оксалатно-кальцієвих порушень у дітей з гломерулонефритом, проведен аналіз кліничного матеріалу.
Характеристика ураження нирок та особливості терапії гломерулонефриту при геморагічному васкуліті у дітей // Педіатрія, акушерство та гінекологія. 2000. № 6. С. 78. (співавт. Прохоров Є.В., Челпан Л.Л., Бурбело О.Н., Педенко О.В., Трубачева С.П.) Дисертанткою вивчено стан пероксидації у дітей з вторинним гломерулонефритом.
Дифференцированный подход к коррекции нарушений оксалатного гомеостаза у детей с хроническим гломерулонефритом //Матер.5-ої наук.-практ.конфер.дитячих гастроентерологів, нефрологів та педіатрів України “Актуальні питання хронічних захворювань печінки та нирок у дітей, асоційованих з бактеріально-вірусними інфекціями”, 19-20 вересня. Симеіз, 2002. С. 28-29. (співавт. Прохоров Е.В., Юлиш Е.И.) Дисертанткою встановлена група ризику по оксалатній дезадаптації та обгрунтована доцільність використання ксидіфону з метою корекції оксалатно-кальцієвих порушень у дітей з хронічним гломерулонефритом; представлені результати досліджень, які відповідають розділу дисертації.
Характеристика дисметаболічних порушень та їх корекція у дітей з гломерулонефритом //Збірник наук.праць “Актуальні проблеми нефрології”- Київ, 2001. С. 104-106. (співавт. Баличевцева І.В., Толстикова О.О., Педенко О.В., Макущенко О.В., Прохоров І.Є., Коршак Т.А.) Дисертанткою встановлено вплив оксалатно-кальцієвих порушень на дисбаланс процесів пероксидації при гломерулонефриті у дітей, запланована робота, підготовлена до публікації.
Особенности лечения гломерулонефрита у детей с сопутствующими нарушениями оксалатного гомеостаза //Тез. докл. науч.конф. “Актуальные проблемы медицины Донбасса”. Донецк, 1996. С. 21. (співавт. Балычевцева И.В., Самойленко И.В.) Дисертантка визначила показання для корекції супутніх гломерулонефриту у дітей оксалатних порушень ксидіфоном, провела статистичну обробку результатів дослідження.
Коригуюче лікування метаболічних порушень обміну оксалатів у дітей з гломерулонефритом //Матер.конфер. Первинний пієлонефрит. Інтерстиціальний нефрит. Дисметаболічні нефропатії. Тернопіль, 5-6 жовтня, 1995. С. 106-107 (співатв. Прохоров.Є.В.) Дисертантка показала особливості реабілітаційної терапії дітей з гломерулонефритом та супутньою оксалатно-кальцієвою гіпероксалурією. Здобувач прийняв участь в збиранні клінічного матеріалу.
Обоснование и характер коррекции гипероксалурии у детей с гломерулонефритом //Юбилейный сборник науч.трудов, посвященных 10-летию кафедры детских болезней педиатр.фак. ЗГМУ. Запорожье, 1995. С. 122 (співавт. Прохоров Е.В., Балычевцева И.В., Светайло Е.А., Самойленко И.Г., Чернышева О.Е.) Дисертантка надала обгрунтування необхідності корекції порушень оксалатного обміну у дітей з гломерулонефритом.
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
