Особливості діагностики гіперактивної поведінки дітей з порушеннями інтелекту - Статья

Титаренко)» було виявлено, що ознаки імпульсивної та гіперактивної поведінки наявні у 66 (76,8%, з них: 44,4% з високим та 32,6% з середнім рівнем) досліджуваних дітей старшого дошкільного віку з порушенням інтелекту. Для аналізу здатності дітей старшого дошкільного віку до психічних навантажень було використано методику «Теппінг-тест». середній рівень здатності до психічних навантажень наявний у дітей, що мають середньо-слабку нервову систему та здатні вигримувати психічні навантаження протягом короткого часу; За результатами діагностики за методикою «Теппінг-тест» у досліджуваної групи дітей дошкільного віку з порушенням інтелекту не виявлено жодної дитини, яка мала б високий рівень здатності до психічних навантажень. З метою діагностики рівня саморегуляції дітей старшого дошкільного віку з порушенням інтелекту було використано методику «Будиночок».Для дослідження зазначених показників було підібрано діагностичний комплекс, який дозволив кількісно та якісно оцінити рівень та специфіку поведінки дітей з порушенням інтелекту, а саме: рання поява перших симптомів гіперактивності (до семи років); провідним проявом виступає порушена та надмірна моторна активність (44,4% досліджуваних дітей мають високий рівень моторної активності); у таких дошкільників переважає негативний емоційний фон (39,5% досліджуваних), відмічається низька здатність до регуляції власної поведінки (41,9% дітей), неможливість витримувати навіть короткотривалі психічні навантаження (58,1% досліджуваних дошкільників) та порушення взаємовідносин з оточуючими (у всіх дітей з високим рівнем гіперактивності та імпульсивності).

Характер моторної активності дітей з порушення інтелекту було визначено на основі експертної оцінки. За результатами анкетування експертів за методикою «Анкета визначення рівня імпульсивності та гіперактивності у дошкільника (Г. Лаврентьєва, Т. Титаренко)» було виявлено, що ознаки імпульсивної та гіперактивної поведінки наявні у 66 (76,8%, з них: 44,4% з високим та 32,6% з середнім рівнем) досліджуваних дітей старшого дошкільного віку з порушенням інтелекту. Низький рівень імпульсивності та гіперактивності діагностовано у 20 (23,2%) дітей.

Для аналізу здатності дітей старшого дошкільного віку до психічних навантажень було використано методику «Теппінг-тест». За результатами цієї методики, на основі побудови графіку кривої для кожної дитини, отримано три види нервової системи: сильний, середньо-слабкий та слабкий. Відповідно до типів нервової системи ми виділили три рівні здатності до психічних навантажень: - високий рівень здатності до психічних навантажень характеризується наявністю сильного виду нервової системи, яка забезпечує здатність до довготривалих (відносно віку) психічних напружень;

- середній рівень здатності до психічних навантажень наявний у дітей, що мають середньо-слабку нервову систему та здатні вигримувати психічні навантаження протягом короткого часу;

- низький рівень здатності до психічних навантажень притаманний дітям з слабким видом нервової системи, які не здатні витримувати навіть короткотривалі навантаження.

За результатами діагностики за методикою «Теппінг-тест» у досліджуваної групи дітей дошкільного віку з порушенням інтелекту не виявлено жодної дитини, яка мала б високий рівень здатності до психічних навантажень. Середній рівень сформованості здібності до психічних навантажень діагностовано у 36 (41,9%) дітей з порушенням інтелекту, а низький - у 50 (58,1%).

З метою діагностики рівня саморегуляції дітей старшого дошкільного віку з порушенням інтелекту було використано методику «Будиночок». Оцінка результатів здійснювалась не лише на основі кількості припущених помилок, але і з урахуванням спостереження за самим процесом виконання завдання. Художні здібності у цій методиці не ураховувались, важливим було дотримання розмірів та кількості зображених елементів на малюнку.

У результаті проведення діагностики рівня сформованості регуляції власної поведінки дітей старшого дошкільного віку з порушенням інтелекту було виявлено, що жодний з досліджуваних дітей не має високого рівня розвитку саморегуляції. Лише 16 (18,6%) досліджуваних дошкільників мають достатній рівень розвитку регуляції власної поведінки (з урахуванням особливостей розвитку мілкої моторики та художніх здібностей дітей з порушенням інтелекту). Середній рівень розвитку довільності поведінки наявний у 34 (39,5%) досліджуваних та найбільший відсоток спостерігався для низького рівня розвитку - 36 (41,9%). Діти майже не порівнювали свій малюнок з взірцем, не проводили попередні дії над шаблоном у повітрі перед початком, здебільшого одразу починали малювати, домальовували свої елементи.

Для дітей старшого дошкільного віку з порушенням інтелекту за наявності гіперактивної поведінки характерним є переважання негативного емоційного фону та чітко вираженої занепокоєності, тривожності, роздратованості. З метою діагностики особливостей емоційного стану дошкільників з інтелектуальними порушеннями було використано кольоровий тест Люшера. Обробка та інтерпретація результатів відбувалась на основі кількісного та якісного аналізів. На підставі зробленого дитиною послідовного вибору кольорових переваг було розраховано показник сумарного відхилення від аутогенної норми (СВ). Кожний з отриманих показників СВ може належати до однієї з трьох зон і відповідним чином інтерпретуватись (Т. Яценко, 2011): 20 < СВ < 32 - зона переважання негативних емоцій (домінування у дитини поганого настрою та переживань);

10 < СВ < 18 - зона нормального емоційного стану (наявність різної палітри почуттів (радість, сум) залежно від обставин навколишньої дійсності);

0 < СВ < 8 - зона переважання позитивних емоцій (дитина весела, щаслива, налаштована оптимістично, перебуває в стані ейфорії).

За методикою Люшеру було діагностовано переважання негативного емоційного стану у 34 (39,5%) дітей старшого дошкільного віку з порушенням інтелекту. Під час проведення діагностики ці діти відрізнялись особливо вираженою занепокоєністю та тривожністю. Переважання нормального емоційного стану (наявність і позитивних, і негативних емоцій) зафіксовано у 22 (25,6%) дітей. Переважання позитивного емоційного фону констатовано у 30 (34,9%). Слід зазначити, що почуття веселості, ейфорії як домінуючого емоційного стану у цих дітей не були викликаними адекватними за силою причинами.

Для аналізу особливостей взаємовідносин з однолітками та дорослими дітей старшого дошкільного віку з порушенням інтелекту ми обрали методику Рене Жиля. Результати діагностики умовно розділені на дві частини: показники, що характеризують конкретно-особистісні відносини дитини з іншими людьми та показники, що характеризують особливості самої дитини. Для нашого дослідження суттєвими є показники саме ставлення дошкільника до оточуючих.

За показниками, що відображають конкретно-особистісне ставлення дошкільника до інших, ми виділили три групи: позитивне, негативне та індиферентне ставлення. При аналізі отриманих даних використовувались не лише кількісні показники за кожною шкалою, але і відповіді дітей на додаткові уточнюючі питання та дані, отримані під час збору анамнезу дошкільників з порушенням інтелекту. Так, наприклад, переважання індиферентного ставлення до батька, яке спостерігалось у 34 (39,5%) дітей, повязане з тим, що більша частина обстежуваних дітей цієї групи виховується у неповних сімях (26 дітей з 34). Також ігнорування позиції батька при розгляданні карток пояснювалось деякими дітьми фразами типу: «все одно тато на роботі, дома його не має», «я граюсь лише з мамою», «тато зайнятий» і свідчать про малу включеність батька у виховання дітей.

Значний відсоток дошкільників з порушенням інтелекту, які мають негативне ставлення до батька - 27,9% (24 дитини). При розгляданні карток із зображенням родини діти цієї групи закреслювали зображення тата, домальовували йому великий рот (показник вербальної агресії), супроводжували свої дії фразами типу: «тато злий», «постійно кричить на мене (маму, бабусю)», «тато поганий».

У порівнянні зі ставленням до батька, дещо вищий відсоток позитивного ставлення дітей з порушенням інтелекту до матері - 72,1% (у 62 досліджуваних). Відсоток дошкільників, які мають негативне та індиферентне відношення до мами склав 11,6% та 16,3% (відповідно у 10 та 14 дітей). При розгляданні карток ці дошкільники розділяли матір та себе предметами чи іншими людьми, виявляли ревнощі до неї. Негативні судження стосовно матері в цілому були викликані або тим, що дитині приділяється недостатньо уваги, або тим, що мати використовує непедагогічні засоби покарання.

Індиферентне та негативне ставлення до батьків як до пари (родини) наявне у 24 (27,9%) досліджуваних. Якісний аналіз результатів дав можливість засвідчити той факт, що в цих родинах наявна напружена психологічна атмосфера, конфлікти та непорозуміння між батьками, присутня вербальна та фізична агресія, спостерігається ігнорування дитини одним із членів родини.

Ми вважаємо, що основою для гіперактивної поведінки слугує не лише негативне, але і індиферентне відношення до родини, тому загальний відсоток за цими двома шкалами склав 48,8% (42 досліджувані дитини). Проте, більшість дошкільників (44 дитини, що складає 51,2%) виявили позитивне ставлення до власної родини.

Рис. 1 Рівні сформованості гіперактивної поведінки дітей старшого дошкільного віку з порушенням інтелекту

Негативне ставлення до сиблінгів у дітей дошкільного віку з порушенням інтелекту наявне у 30 (34,9%) досліджуваних та у більшості випадків повязане з ревнощами до сестри або брата, а також з невмінням встановлювати контакт, частими сварками та бійками, боротьбою за іграшки, проявами агресії старших по відношенню до молодших дітей (досліджуваних). У 32 (37,2%) дошкільників виявлено позитивне ставлення до братів та сестер. У них спостерігалось прагнення до взаємодії з сиблінгами, дружелюбне ставлення до них.

Переважання позитивного ставлення до бабусі та дідуся зафіксовано у 42 (48,8%) досліджуваних дітей, а негативного та індиферентного - у 22 (25,6%). Негативне ставлення у переважної більшості дошкільників були присутні у разі, якщо бабуся та дідусь живуть в одному помешканні з родиною та проявляють негативний вплив на дитину чи членів родини (застосовують - покарання, кричать чи сваряться, мають конфлікти з кимось із членів сімї). Наявність індиферентного ставлення фіксувалось у разі, коли діти мало спілкуються зі своїми дідусями чи бабусями або взагалі їх не мали.

Ставлення до однолітків мало переважно позитивний характер (41,9% або 36 дошкільників). Негативне ставлення дітей з порушенням інтелекту до однолітків зафіксовано у 24 (27,9%) досліджуваних. Якісний аналіз засвідчив наявність у цієї групи дітей виражених та систематичних конфліктів з однолітками, агресивного ставлення до дітей взагалі, небажання спілкуватись та взаємодіяти з оточуючими.

У більшості досліджуваних дітей з порушенням інтелекту наявне позитивне ставлення до вихователів (55,8% або 48 дошкільників), індиферентне - спостерігалось лише у 20 (23,3%), а негативне - у 18 (20,9%). Дошкільники з порушенням інтелекту, які мають негативне ставлення до вихователів, також мають регулярні конфлікти з педагогами, часто не слухають їх, порушують поведінку, сперечаються з ними, проявляють демонстративність у спілкуванні.

За результатами проведеного циклу діагностичних методик було розроблено основні рівні розвитку гіперактивної поведінки дітей старшого дошкільного віку з порушенням інтелекту, що представлені на рис. 1.

До дітей з високим рівнем гіперактивної поведінки ми віднесли дошкільників, які одночасно мають: високий рівень та стійкий характер надмірної моторної активності (занепокоєні імпульсивні рухи ногами, руками, загальна активність, яка має генералізований та систематичний характер і не залежить від соціального оточення), низький рівень здатності до психічних навантажень, низький рівень саморегуляції, переважання негативного емоційного фону (роздратованості, тривожності, занепокоєння) та порушення міжособистісних стосунків, а саме часті конфлікти з батьками та однолітками, які викликані невмінням контролювати власні емоції, поведінку. Таким чином, за результатами дослідження гіперактивної поведінки дошкільників з порушенням інтелекту зазначеним характеристикам відповідає 36 дітей (41,9%).

До групи дітей, які мають середній рівень розвитку гіперактивної поведінки, ми віднесли дошкільників, яким притаманний: середній рівень моторної активності (або високий, але за умови, якщо він є ситуативним або проявляється менше, ніж 6 місяців), середній рівень здатності до психічних навантажень, середній рівень (або частковий) регуляції власної поведінки, переважання негативного емоційного фону в разі виснаженості, втоми, конфліктних чи малознайомих для дитини ситуаціях, порушення міжособистісних стосунків (або з батьками, або з однолітками), які детерміновані неможливістю контролювати власну поведінку. Отримані дані свідчать про те, що середній рівень розвитку гіперактивної поведінки дітей старшого дошкільного віку з порушенням інтелекту наявний у 30 (34,9%) дошкільників. Низький рівень розвитку гіперактивної поведінки передбачає наявність у дитини достатнього або середнього рівня регуляції власної поведінки та високого рівня здатності до психічних навантажень (наскільки це можливо відносно дітей дошкільного віку з порушенням інтелекту - їх максимальні показники), нормальної моторної активності, що відповідає соціальному оточенню (діти проявляють непосидючість, загальну активність, але при зауваженні дорослого чи при зміні обєкту концентрації уваги можуть заспокоїтись), наявність різного емоційного фону, як позитивного, так і негативного (в залежності від ситуації), відсутність систематичних та генералізованих конфліктів і порушень взаємовідносин з однолітками та батьками. З досліджуваної групи дітей з порушенням інтелекту 20 (23,2%) дошкільників мають низький рівень розвитку гіперактивної поведінки.З метою проведення діагностики рівня сформованості гіперактивної поведінки дітей старшого дошкільного віку виділено основні критерії гіперактивної поведінки дітей з порушенням інтелекту, а саме: характер моторної активності, рівень регуляції власної поведінки, рівень сформованості здатності до психічних навантажень, переважаючий емоційний стан та особливості взаємовідносин з однолітками та дорослими. Для дослідження зазначених показників було підібрано діагностичний комплекс, який дозволив кількісно та якісно оцінити рівень та специфіку поведінки дітей з порушенням інтелекту, а саме: рання поява перших симптомів гіперактивності (до семи років); провідним проявом виступає порушена та надмірна моторна активність (44,4% досліджуваних дітей мають високий рівень моторної активності); у таких дошкільників переважає негативний емоційний фон (39,5% досліджуваних), відмічається низька здатність до регуляції власної поведінки (41,9% дітей), неможливість витримувати навіть короткотривалі психічні навантаження (58,1% досліджуваних дошкільників) та порушення взаємовідносин з оточуючими (у всіх дітей з високим рівнем гіперактивності та імпульсивності).

На основі отриманих даних було розроблено якісну характеристику рівнів сформованості гіперактивної поведінки дошкільників з порушенням інтелекту. За отриманими результатами, 41,9% досліджуваних дітей мали високий рівень, 34,9% - середній та 23,2% - низький рівень сформованості гіперактивної поведінки.

Перспективу подальшого наукового пошуку вбачаємо в розробці психокорекційної програми, спрямованої на психологічну допомогу гіперактивним дошкільникам з порушенням інтелекту та їхнім батькам.

1. Дидактичні та методичні засади спеціальної освіти розумово відсталих дошкільників: нав.-метод. посіб. / Н.О. Макарчук, А.М. Висоцька, О.В. Чеботарьова, А.В. Міненко, С.В. Трикоз, Г.О. Блеч, І.В. Бобренко, І.В. Гладненко. - К. : Інститут спеціальної педагогіки НАПН України, 2014. - 337 с.

2. Катаева О.А. Дошкольная олигофренопедагогика: учебник для студентов пед. вузов / О.А. Катаева.

- Москва : Гуманит. изд. Центр ВЛАДОС, 1998. - 208 с.

3. Критерії діагностики і психотерапії розладів психіки та поведінки [Електронний ресурс] / Під ред. Б. В. Михайлова, С. І. Табачнікова, О. К. Напрєєнка, В. В. Домбровської // Новини української психіатрії. - Харків,2003.- Режим доступу: http://www.psychiatry.ua/books/criteria/paper10.htm

4. Колупаєва А.А. Діти з особливими освітніми потребами та організація їх навчання: науково- методичний посібник / А.А. Колупаєва, Л.О. Савчук.

- К. : Видавнича група «АТОПОЛ», 2011. - 274 с.

5. Мамічева О.В. Діагностика та корекція порушень психофізичного розвитку дітей: навчально- методичний посібник зі спеціальної психології / О.В. Мамічева. - Словянськ : Вид-во Б.І. Маторіна, 2017. - 256 с.

Психологія розумово відсталої дитини: підручник / В.М. Синьов, М.П. Матвєєва, О.П. Хохліна. - К.: Знання, 2008. - 359 с.

6. Яценко Т.В. Діагностика психічного розвитку дітей дошкільного віку: методичний посібник / Т.В. Яценко. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://blanki-ua.com.ua/other/2033/index.html

7. Rudenko L.M., Fedorenko M.V. Diagnostic aspects of the syndrome of hyperactivity in preschool children with mental retardation / L.M. Rudenko, M.V. Fedorenko // Actual problems of the correctional education: Ministry of Education and Science of Ukraine, National Pedagogical Drahomanov University, Kamyanets- Podilsky Ivan Ohyenko National University / edited by V.M. Synjov, O.V. Havrilov. - Issue 5. - Kamyanets- Podilsky: Medobory2006, 2015. - P. 270-281.

8. Coelho L. Attention deficit hyperactivity disorder (ADHD) in children: neurobiological aspects, diagnosis and therapeutic approach / L. Coelho, Е. Chaves, S.Vasconcelos, М. Fonteles, F. De Sousa, G. Viana // Acta Med. Port. - 2010. - №23 (4). - P. 689-696.

9. Swanson J. Etiologic subtypes of attentiondeficit/hyperactivity disorder: brain imaging, molecular genetic and environmental factors and the dopamine hypothesis / J. Swanson, М. Kinsbourne, J. Nigg, В. Lanphear, G. Stefanatos, N. Volkow et al // Neuropsy- chol. Rev. - 2007. - 17 (1). - P. 39-59.

Sumbitted on January, 22, 2018

Reviewed by Doctor of Psychology, prof. O. Mamicheva

Размещено на .ru