Характеристика особливостей державного кредиту. Визначення механізму його надання. Основні причини створення і збільшення державного боргу. Розгляд форм державного кредиту та підстав класифікації. Дослідження аспектів заставних й беззаставних позик.
Уся діяльність держави повязана з фінансами - чим більше розвивається держава, тим більше потрібно їй коштів. Державний кредит - сукупність кредитних відносин, в яких позичальником виступає держава, а кредиторами - юридичні або фізичні особи. У сфері міжнародного кредиту держава може бути як позичальником, так і кредитором. Суми державних позик - державні кошти, оскільки держава може їх вільно використовувати і повністю ними розпоряджатися, однак за своїм фінансовим і економічним характером вони істотно відрізняються від постійних доходів, оскільки повязані з певними видатками: відшкодуванням вартості державного цінного папера; виплатою процентів за державними позиками тощо. Державний кредит - це сукупність відносин, в яких держава виступає в ролі позичальника коштів, кредитора і гаранта.Міжнародний державний кредит являє собою сукупність відносин, у яких держава виступає на світовому фінансовому ринку в ролі позичальника або кредитора. Базове законодавство у кредитній сфері абсолютно не згадує про інший великий масив кредитних відносин - державний та місцевий (муніципальний) кредит, або кредит публічний. Але, як ми змогли побачити, публічний кредит має всі ознаки кредитних відносин: він застосовується на умовах строковості, платності, поворотності, має добровільний характер, договірні засади, передбачає засоби забезпечення, утворює відповідні боргові зобовязання. Проте, водночас, у законодавстві він не охоплюється єдиним приватноправовим розумінням кредиту як банківського. Кредитором у цих відносинах можуть бути банківські установи, але це не є обовязковим.
Вывод
Дослідивши проблему державного кредиту і його ролі у формуванні фінансових ресурсів держави, можна зробити наступні висновки.
Міжнародний державний кредит являє собою сукупність відносин, у яких держава виступає на світовому фінансовому ринку в ролі позичальника або кредитора.
Базове законодавство у кредитній сфері абсолютно не згадує про інший великий масив кредитних відносин - державний та місцевий (муніципальний) кредит, або кредит публічний. Регулювання даних боргових зобовязань на загальному рівні регламентується лише в окремих нормах Бюджетного кодексу України, а також у деяких інших розрізнених нормативних актах. Такий стан речей вважається неприпустимим, позаяк за своєю природою публічний кредит також опосередковує відповідні позикові відносини. Щоправда, передбачає інше, на відміну від банківського, оформлення та підстави, але це не може розглядатися як чинник для нівелювання кредитної природи даних відносин. Основною формою такого публічного кредиту є випуск відповідних позикових цінних паперів.
Але, як ми змогли побачити, публічний кредит має всі ознаки кредитних відносин: він застосовується на умовах строковості, платності, поворотності, має добровільний характер, договірні засади, передбачає засоби забезпечення, утворює відповідні боргові зобовязання. Проте, водночас, у законодавстві він не охоплюється єдиним приватноправовим розумінням кредиту як банківського. Кредитором у цих відносинах можуть бути банківські установи, але це не є обовязковим. Боржником здебільшого виступає держава, Верховна Рада АРК чи міська рада, що також може охоплюватися банківським кредитуванням. Однак, на відміну від останнього, основною формою публічних кредитних запозичень є випуск державних цінних паперів. Значна роль у кредитних відносинах за тих чи інших підстав відводиться і Національному банку України: у відносинах банківського кредиту він є органом регулювання та контролю, а у відносинах публічного кредиту він забезпечує організаційну сторону функціонування ринку облігаційних позик, а також займається обслуговуванням боргових зобовязань.
Для єдності правового регулювання кредитних відносин треба розширити поняття кредиту та кредитних відносин (ураховуючи при цьому природу публічних боргових зобовязань). Зокрема, нормами ЦК України, передбачаючи наявність обовязкового субєкта - фінансову установу, слід врегульовувати не “кредит”, а лише кредитний договір. Норми Господарського кодексу України, регулювання якого охоплює всі сфери господарювання, потрібно змінити з урахуванням і такої форми кредиту, як облігації та інші позикові державні (місцеві) цінні папери, поділяючи та модифікуючи відповідним чином процеси кредитування на публічному та комерційному рівні.
Було б конче важливим прийняття Закону Про кредитування де б детально врегульовувалися питання природи, видів кредитів, процедури їх оформлення, обовязкових умов, строків, видів забезпечення. На мій погляд, це б значно спростило застосування різних форм кредиту в Україні, сприяло розвитку фінансового (а також грошового та фондового) ринку, що, в свою чергу, підвищило б інвестиційні можливості субєктів господарювання.
Размещено на .ru
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
