Аналіз основних наукових підходів до проблеми розуміння особистості у контексті соціальної психології. Вивчення психологічних факторів розвитку міжособистісних стосунків та характеристика особливостей розвитку взаємовідносин у старшому шкільному віці.
Психологічні механізми становлення особистості забезпечуються діями - дійсним буттям особистості: тропізми - системою ростових рухів організму, інстинкти - системою внутрішнього чуття в експансії життя, інтелект - раціональним пізнанням; взаємини особистості з екосферою долають суперечності у природі, протистоять руйнуванню екосистеми, кризи в системі “суспільство-природа”, які породжують глобальні проблеми екосфери; наука як сфера практичного розуму спроможна перетворити живу природу на домінанту в екокультурі особистості. Психологічні механізми здійснення перетворюють особистості на феномен ноосфери; механізм творчості через дії мислення - відображення невідчутного, почуттів - ставлення і оцінка довкілля, уяви - відображення неіснуючого, підтримані оптимальним енергопотенціалом, образи, почуття та думки матеріалізуються психомоторикою, а натхнення - виводить особистість за межі непізнаного. Психологічні механізми зародження, становлення і здійснення працюють разом, в кожному всі три: у здійсненні особистість зароджується у новій якості, а становлення - підмурям нового злету до самої себе. Зокрема, вивчалися питання впливу статусу на емоційний та психічний розвиток дитини, на формування її особистості в цілому (В.Р. Мета дослідження полягає у вивченні та теоретичному обґрунтуванні проблеми особистості у соціальній психології.Актуальність такого підходу полягає в тому, що ми розглядаємо особу не тільки як індивід чи особистість, а як субєкт життєдіяльності, вивчаючи особистість з моменту її народження до повного соціального розвитку, враховуючи індивідуальні особливості (характер, темперамент тощо). Б.Г.Ананьєв стверджував, що для правильного розуміння особистості необхідний аналіз соціальної ситуації розвитку особистості, її статусу й соціальної позиції, яку вона займає [3,23]. Характеристика особистості з погляду діяльного, субєктивного боку її статусу являє собою систему ставлень особистості (до навколишніх людей, обєктивного середовища, самої себе), установок і мотивів, якими вона керується у своїй діяльності, цілей і цінностей, на які спрямована ця діяльність. Таким чином, вивчаючи динамічні ознаки особистості її потреби, мотиви, інтереси, бажання, установки, ціннісні орієнтації, ідеали, зрештою спрямованість, тобто те, до чого особистість прагне, можна зрозуміти й пояснити зміст виконуваних нею соціальних ролей, статус і позицію, яку вона займає. Статус особистості та її соціальні ролі, потреби й мотиви, установки й ціннісні орієнтації, структура та динаміка відносин, реалізовані за допомогою можливостей людини, переходять у систему стійких властивостей особистості, що виражають її ставлення до людей, середовища й самої себе, тобто риси характеру.Концепції розвитку особистості, як розгортання певних “структур”, або “планів”, які від початку існують в особливому згорнутому стані в людині, мають давню історію і є актуальними в сучасній філософії і психології особистості. Одна з причин їхньої стійкості - довільне і, ми б сказали, зручне перенесення законів розвитку організму на особистість у цілому. Отже, існує не суперечність навіть, а протиріччя: з одного боку, розуміння розвитку особистості як розгортання внутрішнього плану (програми), який у певному вигляді є в людині зараз. Фактично, як вказував Л.С.Виготський, розвиток особистості є не соціалізацією, а, навпаки, індивідуалізацією, оскільки в цьому процесі особистість ускладнюється і набуває унікальності та неповторності [5,45]. Справді, якщо виходити з того, що особистість не є вродженою, а виникає, треба визнати наявність певного періоду розвитку дитини, коли особистості ще нема.Загалом можна виділити дві системи факторів: 1) Соціальні фактори: характерні особливості тієї групи, стосовно якої визначається його місце (стандарти, вимоги групи); Кількість “ ” виборів вимірює його “соціальний статус” (місце в системі особистих стосунків) - так виявляється потреба кожного учня в спілкуванні з тими чи іншими однолітками, симпатія до них. Громадське доручення не можна відносити до визначального фактору місця учня в системі міжособистісних стосунків адже ці стосунки передбачають емоційну спрямованість, заснованість на симпатіях - антипатіях. Регулюючи інші типи сімейних стосунків (опіка, невтручання, співробітництво), ми переконаємося, що вони формують основу характеру-ставлення до людей, вміння будувати і регулювати свої взаємостосунки з ними і, відповідно, визначають поведінку і місце людини в колективі. Та слід зазначити, що соціальний статус забезпечується значною мірою завдяки власним особистісним якостям, а неособистісний чинник (стосунки з батьками, вчителями), хоч і відіграє важливу роль у первинній соціалізації, не визначає автоматичного місця особистості в суспільстві.Членам експериментальної групи пропонують перерахувати в порядку надання переваги тих товаришів по групі, з якими вони хотіли б разом працювати, відпочивати тощо. В нашому дослідженні була використана соціометрія (з трьома виборами). Звичайно, до групи “зірок” за числом отриманих в
План
Зміст
Вступ
Розділ І. Особистість як предмет і обєкт дослідження в соціальній психології
1.1 Проблема розуміння особистості у різноманітних наукових підходах
1.2 Психологічні механізми становлення особистості
1.3 Проблема чинників соціального статусу особистості у соціальній психології
Розділ ІІ. Експериментальне дослідження проблеми особистості в системі міжособистісних стосунків у групі
2.1 Опис методик експериментального дослідження
2.2 Результати дослідження та їх аналіз
Розділ ІІІ. Психолого-педагогічні рекомендації щодо оптимізації міжособистісних стосунків сучасної молоді
Висновки
Список використаної літератури
Додатки
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
