Особистісна криза в умовах суспільної трансформації - Автореферат

По-друге, тим, що в умовах суспільних криз, які спричинені суспільно-трансформаційними процесами, у значної частини людей, як правило, порушується усталений життєвий простір, вони опиняються у стані моральної пригніченості та поведінкової невизначеності, у більшості з них не вистачає надійних механізмів адаптації до постійно змінного життя, що призводить до соціально-психологічного дискомфорту, а згодом стресу, який може спричинити особистісну кризу. По-третє, тим, що людина у стані особистісної кризи має значно менший потенціал для ефективної соціальної життєдіяльності, що, звісно, ускладнює побудову нею успішних життєвих сценаріїв свого буття. Деструктивні явища, які є характерними для України, призводять до загального зниження якості життя, що, в свою чергу, посилює ймовірність соціально-психологічної напруги, яка спричиняє стани особистісної кризи у членів різних соціальних верств і прошарків населення. Наукова проблема полягає в тому, що особистісна криза, яка детермінована суспільними трансформаціями, суттєво відрізняється за своїм характером, специфікою перебігу й наслідками від нормативних вікових криз, всебічно досліджених у психології, та, відповідно, потребує для свого осмислення нового акцентовано соціологічного знання. Натомість, на рівні теорій середнього рівня, зокрема соціології особистості, майже відсутні фрагменти поняттєво-категоріального апарату, що пояснюють із соціологічної точки зору особистісну кризу, яка, вважаємо, є реактивним переживанням людиною не стільки своїх психологічних станів, скільки наслідків суспільних трансформацій.У першому розділі - “Теоретико-методологічне обґрунтування дослідження особистісної кризи” - обґрунтовано теоретико-методологічні засади соціологічного дослідження особистісної кризи; розглянуто основні концептуальні підходи до вивчення природи, сутності та видів особистісної кризи, створено типологізацію особистісних криз. Для характеристики соціальної життєвої ситуації, яка детермінує особистісну кризу, пропонуємо введення в соціологічний обіг поняття “передкризовий стан життя особистості”, який передує кожній з означених криз, визначає глибину та специфіку особистісних переживань. Більшість учених доходить висновку, що особистісна криза - неминучий етап людського життя, який може бути доволі болісний, але необхідний для проходження, якщо особистість розвивається та прогресує. Гарфінкеля) та соціологічних теорій особистості (рольової, символічного інтеракціонізму, марксистської, необіхевіоризму, неофрейдизму), - показав, що буденне життя сучасної людини, особливо соціальні відносини, щільно наповнене очікуваннями і сподіваннями (гідна оплата праці, повага з боку оточення тощо), їх відсутність викликає передкризовий стан життя особистості, який може перерости в особистісну кризу. Головними чинниками, що впливають на фактичність констатації стану особистісної кризи, є: бажання самої особистості приховувати чи оприлюднювати свій кризовий стан; ступінь близькості та знайомства агентів кризової ситуації з особистістю, якій властивий стан кризи (а відтак, наявними є знання нормативних моделей поведінки особистості, що перебуває в кризовому стані); здатність носія кризового стану до мімікрійної поведінки; соціальна інтеракційність пізнання; аналітичні здібності субєкта пізнання.Обґрунтовано, що кожному із зазначених видів криз передує передкризовий стан життя особистості, який залежно від глибини та ступеня значущості для особистості детермінуючих чинників визначається як певний (коротко-, середньо-або довгостроковий) період життя людини, що характеризується суперечністю між станом соціальної реальності й індивідуальними інтересами (домаганнями) людини, що виникли внаслідок особистісних змін, які детерміновані зовнішніми обставинами, станом соціального оточення, а також інтенсифікацією особистісних інтересів або недосягненням певних цілей. Зясовано, що особистісну кризу можна вважати типовим явищем соціального життя людини, адже: по-перше, у процесі соціальної взаємодії особистість постійно стикається з невідповідністю поведінки окремого індивіда або групи людей її сподіванням, потребам; по-друге, постійно відчуває вимоги відповідати стандартам соціуму, які суперечать особистісним ідеалам та переконанням. Доведено, що констатація стану особистісної кризи відбувається на рівні буденної соціальної групової взаємодії, а чинниками, що впливають на правильність її констатації, є: ступінь близькості та знайомства субєкта пізнання з кризовою особистістю (а відтак, знання нормативних моделей поведінки особистості обєкта); здатність носія кризи до мімікрійної поведінки; соціальна ефективність субєкта пізнання; аналітичні здібності субєкта пізнання; бажання самої особистості оприлюднювати свій стан, за умов відносної обізнаності про нього оточення, зокрема субєкта пізнання. Описано механізм виявлення особистої кризи, що складається з таких елементів: особистості, у поведінці якої зовнішньо виявляються ознаки кризового стану (порушення звичних стандартів соціальної поведінк

Основний зміст роботи