Самоідентичність як засіб вираження свідомості та етичного самоствердження відповідальної особистості. Визнання індивідуальної особистості іншими людьми як основа стійкої ідентичності. Здоровий глузд та самокритичність особистості, обмеження свободи.
«Уже в середині XVIII сторіччя Жан-Жак Руссо секуляризував ідею Останнього Дня, тобто сповідь у гріху, яка здійснюється перед обличчям Бога-судді; він перетворив її в сповідь перед самим собою, розповсюджувану приватною особою привселюдно в аудиторії. Щоб особистість сформувалась як така, вона повинна презентувати себе в суспільстві таких же особистостей, вступити з ними в соціальну взаємодію. Коротше кажучи, зміст «індивідуальності» варто пояснювати за допомогою етичного саморозуміння перших осіб стосовно других осіб. Це концепція самості особистості, що породжує ідентичність, не має дескриптивного змісту; вона має сенс лише гарантії, і тому адресат повністю схоплює цей зміст, як тільки він довідається, що інша особистість ручається за свою здатність-бути-самим-собою. Відповідно ідентичність (наприклад: як учителя, так і учня), а саме «моя концепція мене самого як автономно діючого і самостійного», може бути стійкою лише в тому випадку, якщо я отримаю подібного роду підтвердження й визнання і як взагалі особистість, і як ця індивідуальна особистість.
