Особисті підсобні господарства в соціально-економічному житті України (ІІ половина 40-х – середина 60-х рр. ХХ ст.) - Автореферат

Труднощі перехідного періоду в українському суспільстві, що почались після розпаду Радянського союзу і продовжуються і понині, поставили перед наукою багато проблем, що залишаються недослідженими, а стосовно багатьох з них існують викривлені судження. Разом з тим, ОПГ виступали однією з важливих сфер соціально-економічного життя держави, що обумовлює необхідність їх всебічного вивчення. Усвідомлення того, що соціальна життєдіяльність українського суспільства в радянські часи включала в себе величезний комплекс економічних, соціальних, духовних відносин, повязаних з веденням ОПГ, вивчення їх місця і ролі в суспільних відносинах, має забезпечити неупереджене і цілісне відтворення обєктивної картини соціально-економічної історії радянської України. Наукові положення і висновки дисертації розвивають теоретичну базу науково-дослідної теми № 8/03 „Модернізаційний процес в Україні у ІІ половині ХІХ - І половині ХХ ст.” (№ Д/Р 0103U000731) історичного факультету Запорізького національного університету. Мета роботи полягає в тому, щоб спираючись на науковий доробок попередників, опубліковані і неопубліковані архівні джерела, визначити роль і місце особистих підсобних господарств в соціально-економічному житті радянської України в ІІ половині 40-х - середині 60-х років.В 40-і роки деякі питання розвитку ОПГ висвітлювались в статтях, брошурах керівних працівників і економістів, але більша частина цих праць носила не науковий, а пропагандистський характер. Однак, більшість цих праць не розкривала обєктивних умов функціонування особистих господарств, а питання їх існування вивчалось виключно з позицій інтересів колгоспно-радгоспного сектору. Діловодні архівні джерела в дослідженні представлені перш за все оперативними документами органів державної влади і управління, які відбивали політику правлячих кіл щодо особистих підсобних господарств: звітною документацією (довідки, доповідні записки, акти, звіти, телеграми, інші інформаційні матеріали звітного характеру); листуванням (телеграми, доповідні, пояснення, скарги населення і відповіді на них і т.д.); протоколами і стенограмами (стенограми партійних зїздів, конференцій, нарад партійного керівництва, нарад колгоспного активу, обласних нарад колгоспників, голів колгоспів-передовиків, керівників колгоспів, протоколи сесій, засідань міськкомів і райкомів, загальних зборів колгоспів і колгоспників і т.д.); іншими матеріали (інформаційні бюлетені, матеріали до сесій Верховної Ради, обласних і районних рад тощо). У другому розділі “Принципи і форми державного регулювання розвитку ОПГ в Україні в ІІ половині 40-х - середині 60-х років” розкриваються важливі для вирішення мети і завдань роботи обставини становлення особистих підсобних господарств в системі радянських соціально-економічних відносин, аналізуються основні соціально-економічні і політико-ідеологічні засади і форми державного регулювання відносин, повязаних з їх розвитком через призму періодизації державної соціально-економічної політики. Серед чинників, що обумовлювали становище особистих підсобних господарств протягом досліджуваного періоду, аналізуються процес їх становлення в якості субєкту соціально-економічних відносин в довоєнний період (30-і роки), формування основоположних принципів їх державного регулювання в ці роки, обставини їх розвитку під час війни і окупації, особливості становлення і розвитку на західноукраїнських землях, приєднаних до УРСР після Другої Світової війни.Аналіз історії виникнення, форм і методів державного регулювання, напрямів і тенденцій історичного розвитку особистих господарств в досліджуваний період дає можливість говорити про них як про важливий системоутворюючий фактор радянських соціально-економічних відносин, що впливав, та і досі продовжує впливати на інституційні принципи і механізми суспільного розвитку України. Головною сутнісною причиною феномену сталості особистих господарств було існування конфлікту мотивів держави і робітника - двох основних економічних суб‘єктів господарських відносин в радянському суспільстві. Виконуючи завдання пошуку оптимальних шляхів і темпів економічного розвитку країни, радянська влада свідомо пішла на будівництво господарської моделі, що передбачала недофінансування робочої сили в рамках домінуючого усуспільненого (громадського і державного) сектору виробництва і не створювала необхідного рівня мотивації сукупного суспільного виробника в цьому секторі. Це і зумовило виникнення, інституціалізацію і успішне існування особистих підсобних господарств як специфічної, притаманної для радянського і пострадянського періоду форми економічної активності і відтворення робочої сили населення в рамках сім‘ї, що мала на меті виробництво сільськогосподарської продукції. Історію відносин влади і населення з приводу ведення ОПГ в досліджуваний період на думку дисертанта доречно розглядати через протиріччя між потребами їх ліквідації, як явища, що кидало тінь на соціалізм, підривало його соціальні корені, і економічною необхідністю в їх збереженні і розширенні.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

Дисертація розвязує проблему визначення ролі і місця ОПГ в соціально-економічному житті радянської України в ІІ половині 40-х - середині 60-х років ХХ ст.

Аналіз історії виникнення, форм і методів державного регулювання, напрямів і тенденцій історичного розвитку особистих господарств в досліджуваний період дає можливість говорити про них як про важливий системоутворюючий фактор радянських соціально-економічних відносин, що впливав, та і досі продовжує впливати на інституційні принципи і механізми суспільного розвитку України.

В ході дослідження встановлено, що в основі сталого існування ОПГ протягом досліджуваного періоду лежала низка вагомих соціальних і економічних причин. Головною сутнісною причиною феномену сталості особистих господарств було існування конфлікту мотивів держави і робітника - двох основних економічних суб‘єктів господарських відносин в радянському суспільстві. Виконуючи завдання пошуку оптимальних шляхів і темпів економічного розвитку країни, радянська влада свідомо пішла на будівництво господарської моделі, що передбачала недофінансування робочої сили в рамках домінуючого усуспільненого (громадського і державного) сектору виробництва і не створювала необхідного рівня мотивації сукупного суспільного виробника в цьому секторі. Це і зумовило виникнення, інституціалізацію і успішне існування особистих підсобних господарств як специфічної, притаманної для радянського і пострадянського періоду форми економічної активності і відтворення робочої сили населення в рамках сім‘ї, що мала на меті виробництво сільськогосподарської продукції. Вищому керівництву радянської держави залишалось лише миритись з їх існуванням, як з об‘єктивним незворотнім процесом. В теоретико-ідеологічному плані подібний стан речей був пояснений тактичними міркуваннями: існування ОПГ розцінювались як тимчасове економічне явище, що буде швидко подолано при переході до вищих форм розвитку соціалізму.

Історію відносин влади і населення з приводу ведення ОПГ в досліджуваний період на думку дисертанта доречно розглядати через протиріччя між потребами їх ліквідації, як явища, що кидало тінь на соціалізм, підривало його соціальні корені, і економічною необхідністю в їх збереженні і розширенні. Невиваженість, нестабільність, відсутність чіткої стратегічної направленості державної політики щодо ОПГ, пояснювалась цим дуалізмом між ідеологічно-бажаними і об‘єктивно існуючими параметрами соціально-економічного життя країни.

Тимчасовість ОПГ, їх підпорядкованість інтересам громадського виробництва, закріплена в теоретико-ідеологічних постулатах соціалістичного будівництва, накладали відбиток і на формування загальних принципів, якими керувалась держава при регулюванні відносин, повязаних з їх веденням.

Такими основними принципами в досліджуваний період виступали: ? збереження і закріплення підсобного, споживчого характеру ОПГ, спрямованого на самозабезпечення населення продуктами харчування, недоступними з інших джерел, і частиною прибутків, які не в змозі був надати громадський сектор виробництва;

? обмеження економічної ролі особистих господарств, недопущення їх перетворення в основне джерело прибутків населення;

? підтримка існування ОПГ в межах, які б не суперечили державним інтересам;

? використання ОПГ в якості резерву і джерела ресурсів для громадського сектору.

За допомогою створених правових норм в комплексі з використанням відповідних регулятивних механізмів державі вдавалось направляти розвиток ОПГ в потрібне їй русло. Адміністративні обмеження і фіскальні стягнення досягали мети утримання ОПГ в рамках визначених владою меж санкціонованості і лімітованості. Але, остаточного знищення передумов і причин їх існування і успішного розвитку не відбувалось в силу існування системних протиріч між інтересами держави і населення в соціально-економічній сфері.

У цілому державне регулювання особистих підсобних господарств в досліджуваний період носило суперечливий характер. Волюнтаристським спробам обмежити їх економічну роль, заходам по експлуатації їх ресурсів і можливостей на зміну приходили заходи по стимулюванню розвитку, обумовлені об‘єктивними соціально-економічними потребами забезпечення виживання населення в умовах нездатності мобілізаційної радянської економіки поспівати за зростанням його потреб і запитів. Характер і переважання тих чи інших форм регулювання залежали від того, наскільки особисті господарства в конкретно-визначений проміжок часу відповідали тим функціям, які на них покладала держава.

Існуюче історичне протиріччя між особистими і громадськими інтересами, потребами розвитку громадського виробництва і потребами в існуванні ОПГ, не давало спокою багатьом політикам і науковцям, але віднайти і застосувати формулу його подолання не вдалося. Держава так і не визнала особисті господарства повноцінним і рівноправним елементом господарських відносин, але втілити в життя курс на їх поступове економічне відмирання також не змогла, оскільки не знівелювала фактори, що зумовлювали їх стабільне існування і унеможливлювали зникнення. Жодна з особистих і суспільних функцій ОПГ, що забезпечували продовження їх стабільного існування, не була історично подолана. Прояви антагонізму між ОПГ і громадським виробництвом лише стримувались за допомогою адміністративно-правових інструментів. Примітивна, некваліфікована праця населення в особистих господарствах продовжувала залишатись важливим елементом радянської дійсності.

Вплив особистих підсобних господарств на радянську систему суспільних відносин носив неоднозначний характер. Соціальні функції особистих господарств в силу ряду суттєвих системних причин виявлялись недостатньо включеними в механізм розвитку економіки країни, що невідворотно вело до формування економічних та соціальних суперечностей. Зміцнюючи рівень добробуту населення, ОПГ створювали матеріальні передумови для задоволення різноманітних побутових і духовних потреб. В відносному плані вони були більш економічно вигідні, ніж громадський сектор сільськогосподарського виробництва, оскільки здатні були принести своїм власникам значно більше прибутків і натуральних продуктів.

Основним мотивом збереження особистих господарств виступала економічна доцільність їх ведення. З економічної точки зору протиставлення ОПГ і громадського сектору зумовлювалась раціональним вибором населення на користь найбільш економічно-вигідного способу життєзабезпечення і самовідтворення. Значна роль ОПГ в задоволенні матеріальних потреб населення, залежність від них сімейного добробуту, обмеженість інших каналів задоволення потреб, обєктивно робили їх предметом особливої уваги. Конкретному трудівнику в більшості випадків було вигідніше вирощувати продукцію в умовах дрібного натурального виробництва, без необхідних знарядь і з більшими витратами праці, ніж отримувати її з громадського господарства чи купувати на ринку. Одиниця витраченого часу в ОПГ за підрахунками науковців приносила прибуток в 1,5-3 рази вище, ніж в громадському секторі.

Примітивна, некваліфікована праця в підсобних господарствах продовжувала залишатись основним джерелом наповнення бюджету колгоспної сімї і важливим джерелом задоволення потреб населення в продуктах харчування. В умовах низького життєвого рівня більшої частини сільського і значної кількості міського населення, самоексплуатація радянської людини в дрібному натуральному господарстві не мала альтернативи. У цьому плані існування ОПГ несло в собі і конструктивний елемент: вони забезпечували зростання виробництва сільськогосподарської продукції, збільшення товарних фондів країни, поліпшували матеріальний стан своїх власників, згладжували диференціацію рівня прибутків різних категорій трудівників, а також сприяли більш раціональному і повному використанню людських і матеріальних ресурсів країни.

Однак, з іншого боку, праця в ОПГ входила в протиріччя по-перше з соціальними потребами сучасної людини до умов життя і побуту, а по-друге - з потребами забезпечення ефективного економічного відтворення суспільства. Об‘єктивно вона являла собою “утилізацію” вільного від основної роботи часу, тобто - фактично відсутність вільного часу (який є мірилом добробуту суспільства). У цьому аспекті соціальна шкода від зайнятості населення в ОПГ носили очевидний характер, оскільки зменшення величини вільного часу вело до недовикористання професійного і творчого потенціалу робітників, неповної їх віддачі на основному робочому місці, до погіршення якості відтворення робочої сили, що в значній мірі визначало ефективність виробництва і соціальні стандарти життя населення. Радянська економіка несла втрати від того, що власники ОПГ не могли працювати з повною віддачею в громадському секторі, оскільки вимушені були економити сили для роботи в своєму господарстві.

Виробництво сільськогосподарської продукції в ОПГ за допомогою відсталих технологій було в великій мірі марнотратним. Стабільне існування масштабного дрібного натурального виробництва на основі примітивних форм організації економіки без спеціалізації, з переважанням універсальної ручної праці за допомогою примітивних знарядь, може оцінюватись як регресивний процес, що засвідчував стагнацію радянського соціально-економічного ладу. Ціною, яку заплатило радянське суспільство за досягнуті шляхом економії на відтворенні робочої сили високі темпи нарощування валових економічних показників, виступала низька абсолютна ефективність сільськогосподарського виробництва і деформація соціально-економічних відносин.

1. Марчук В.В. Тимченко С.М. До проблеми визначення етапів державної політики щодо особистих підсобних господарств сільського населення в 1945-65 роках // Український селянин. 2001. Вип. ІІІ. С. 305-310. Особистий внесок здобувача: виділено основні характерні ознаки державної політики стосовно особистих підсобних господарств, визначено основні відмінності в підходах до державного регулювання останніх на різних етапах.

2. Марчук В. Політика обмежень особистих підсобних господарств в кінці 50-х - початку 60-х років ХХ ст.: причини і наслідки // Наукові праці історичного факультету Запорізького державного університету. Запоріжжя: Просвіта, 2002. Випуск XIV. С. 191-198.

3. Марчук В.В. Принципи і форми державного регулювання особистих підсобних господарств в УРСР 1945-1965 рр. // Вісник Запорізького юридичного інституту. Запоріжжя, 2002. № 2. С. 293-309.

4. Марчук В. Особисті підсобні господарства в системі соціально-економічних відносин радянської України (теоретичний аспект) // Наукові праці історичного факультету Запорізького державного університету. Запоріжжя: Просвіта, 2002. Випуск XV. С. 190-195.

5. Марчук В.В. Особисті підсобні господарства як фактор екологічної стійкості соціально-економічних процесів в сільській місцевості // Збірка тез доповідей VI Міжнародної науково-практичної конференції студентів, аспірантів та молодих вчених “Екологія, людина, суспільство” (14-17 травня 2003 р. м. Київ, Україна). Київ, 2003. С. 245-246.

6. Марчук В.В. Офіційна статистика як джерело аналізу економічних показників розвитку особистих підсобних господарств в 1945-65 роках // Історичні і політологічні дослідження. 2004. № 1 (19). С. 86-89.