Особисті немайнові права дитини - Дипломная работа

Особисті немайнові права дитини ВСТУП На сучасному етапі державотворення українське суспільство в основу свого існування та розвитку поклало основоположні принципи правової держави, що знайшли своє закріплення в Конституції України. Проблема захисту дитинства, без сумніву, належить до найбільш актуальних проблем сьогодення, адже лише у дітях - майбутнє кожної держави, перспективи її економічного, демографічного і соціального розвитку. Дитину жодним чином не можна прирівнювати до дорослої людини, у тому числі й у правових аспектах, вона має бути забезпечена особливими правами, особливим захистом, які мають часовий вимір і спеціальне призначення. Дитина, як і кожна людська істота, від народження має права людини, але вона повинна мати ще й додаткові, особливі права. Отже, права дитини - це певні спеціальні можливості, які необхідні людині віком до 18 років для існування і досягнення зрілості. Особливі права дитини - це “права росту”, зумовлені її фізичною, розумовою, духовною незрілістю. Вони - особливий зріз у загальному контексті прав людини. Відразу після закінчення Другої Світової Війни, у 1945 році Генеральна Асамблея ООН створює Дитячий фонд Організації Об’єднаних Націй (ЮНІСЕФ), що відіграє важливу роль у вирішенні проблем дітей на міжнародному рівні. в 1959 році ООН прийняла Декларацію прав дитини, що присвячувалася тільки неповнолітнім дітям. Одне з них - рівність прав усіх без винятку дітей без розбіжності або дискримінації по ознаці раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного або соціального походження, майнового стану, або іншої обставини, що стосується самої дитини або її родини. У 1979-1989 розробляється текст Конвенції. 20 листопада 1989 року Генеральною Асамблеєю ООН була прийнята Конвенція ООН про права дитини, в день відкриття її для підписання, її підписала 61 країна. На сьогодні Конвенцію про права дитини ратифікували більше 200 держав. В Україні Конвенція стала частиною національного законодавства з 27 вересня 1991 року, тобто з часу її ратифікації Україною. Ратифікація Конвенції означає, що уряди беруть на себе зобов’язання забезпечити дитині зростання у безпечних та сприятливих умовах, маючи доступ до високоякісної освіти та охорони здоров’я, а також високий рівень життя. Конвенція охоплює всі аспекти правової сфери - цивільний, додержання умов Конвенції є запорукою захисту дітей від соціальних негараздів. економічний, соціальний та культурний, а також враховує потреби дітей - жертв війни, дітей інвалідів, дітей, до яких ставляться жорстоко їхні батьки або опікуни, підлітків, яких звинувачують у злочинах і позбавляють волі. Якщо оцінювати Конвенцію Про права дитини з погляду її значення для сімейного права, правового становища дитини в сім’ї, слід зазначити, що вона містить значну кількість положень загального, принципового порядку, що мають пряме відношення до сімейного виховання, і, крім того, присвячує правам дитини в сім’ї ряд спеціальних статей, що визначають сімейно-правовий статус неповнолітньої дитини. На сьогодні у суспільстві виникло ряд проблемних ситуацій. Економічний стан розвитку нашої держави не дає можливості громадянам жити у достатку, через що загострюються і сімейні стосунки, зростає кількість сімейних конфліктів, унаслідок чого страждають діти, як найбільш вразлива категорія громадян. За даними Державного комітету статистики на початок 2008 року загальна кількість дітей сиріт і дітей позбавлених батьківського піклування, в Україні становить близько 150679 осіб . Питання особистих немайнових прав, які закріплені у чинному СК України, деякою мірою висвітлюються у науково-практичних коментарах СК України, а також у навчальних посібниках та підручниках із сімейного права. Усе це свідчить про необхідність їхньої розробки, та здійснення аналізу новел СК України для усунення прогалин у законодавчому регулюванні цього питання. Дана оцінка новелам Цивільного кодексу України з позицій удосконалення інституту особистих немайнових прав дітей. Поняття правового статусу дитини за чинним законодавством Правовий статус особи - це система визнаних і закріплених державою в законодавчому порядку прав, свобод і обов’язків, а також законних інтересів особи як суб’єкта права. Л.Д. Воєводін в якості одного з чотирьох елементів конституційного статусу вводить матеріальні, політичні, ідеологічні гарантії, якими забезпечується реальність конституційного статусу громадян, як в цілому, так і окремих його елементів. Як вірно зазначає П. Рабінович, охорона прав і свобод це стан правомірної їх реалізації під контролем соціальних інститутів, але без їх втручання [46; 27]. Самі ж гарантії та способи забезпечення їх реалізації у сфері сімейно-правових відносин передбачені Конституцією України, Сімейним Кодексом України та іншими нормативно правовими актами.