Основні проблеми та специфіка правового регулювання у сфері адміністративних послуг - Курсовая работа

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ навчально-науковий інститут заочного та дистанційного навчання факультет заочного навчання цивільних сосіб КУРСОВА РОБОТА НА ТЕМУ Основні проблеми та специфіка правового регулювання у сфері адміністративних послуг КИЇВ 2011р. ПЛАН Вступ 1. Загальний огляд джерел за темою курсової роботи 2. Класифікація адміністративних послуг Висновки Список використаної літератури Вступ Серед великої кількості правових інститутів навряд чи знайдеться багато таких, які б торкались інтересів переважної більшості людей. В ході адміністративно-правової реформи реформуванню інституту адміністративних послуг відведено важливе місце, але сьогодні юридична наука, на жаль, приділяє недостатню увагу цьому інститутові. Процес реформування законодавства про адміністративну відповідальність потребує якісно нових поглядів на зміст цього інституту та його місце в механізмі державного управління. З, згідно з якою: по-перше, „утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обовязком держави: по- друге, держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Виходячи з цих положень, принципова зміна погляду на суспільне призначення адміністративних послуг має базуватись на визнанні якісно нової ролі держави у взаємовідносинах з громадянами, а саме ролі не владарювання над людиною, а ролі служіння людині. Управлінські послуги (хоча саме поняття в законодавстві і не згадується) мають тривалу історію та широку правову базу і містяться в багатьох законах України, зокрема, «Про громадянство», «Про обєднання громадян», «Про органи реєстрації актів громадянського стану», «Про імміграцію», «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності», «Про підтвердження відповідності», «Про стандартизацію», «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» та ін. З вищенаведеного випливає, що предметом закону, наприклад, спеціального Закону України «Про управлінські послуги» або Адміністративного процедурного кодексу, не можуть бути послуги держави й обєднань місцевого, самоврядування для всього суспільства. Тому спеціальний Закон України «Про управлінські послуги» повинен мати за мету обєднання великої кількості норм, розпорошених по багатьох інститутах адміністративного та господарського права, де врегульовані «послуги», які надає управління (установи та посадові особи) громадянам. Однак слід погодитися з думкою проф. Л. Отто, що обєднання спеціальних норм в одному Законі України «Про управлінські послуги» було б досить сумнівним кроком, оскільки застосування та особливо тлумачення таких спеціальних норм може відбуватись тільки у тісному, внутрішньому систематичному поєднанні із самим спеціальним законом. Насамперед слід розмежувати в системі органів виконавчої влади органи, які займаються виробленням політики, і органи, що займаються поточним адмініструванням. На даний час у державних інституціях, органах місцевого самоврядування та громадських колах обговорюються два варіанти нормативно- правового закріплення порядку надання управлінських послуг - врегулювання таких відносин в Адміністративно-процедурному кодексі України, проект якого опрацьовується, в повному обсязі або ж визначення в ньому лише загальних положень та принципів надання послуг, а конкретні питання вирішити у законі про управлінські послуги. У лютому 2006 року Кабінетом Міністрів України було затверджено Концепцію розвитку системи надання адміністративних послуг органами виконавчої влади. Говорячи про джерела освітлення поняття «адміністративні (управлінські) послуги», слід відмітити доробки сучасних науковців- адміністративістів: Аверянова, В, Б. «Правове регулювання надання державних управлінських послуг та вирішення адміністративних спорів», Коліушка і. Б. «Виконавча влада та проблеми адміністративної реформи в Україні», Шаповала В. М. «Виконавча влада в розвинутих країнах», Чміленка Г. М. «Адміністративні послуги в Україні» та ін. За загальним правилом, за конкретною управлінською послугою можна звернутися лише до певного (тільки одного) органу виконавчої влади чи місцевого самоврядування, визначеного законом, на відміну від інших видів звернень, які можуть бути адресовані ширшому колу субєктів, у тому числі політичним органам (Президенту, Верховній Раді чи Кабінету Міністрів),,які в разі підтримання політичної доцільності конкретного звернення можуть переадресувати його компетентному органу влади.