Принципи політичної діяльності володаря в концепції Н. Макіавеллі. Вибори та їх роль у політичному житті. Основні умови забезпечення демократії. Особливості політичної соціалізації в сучасній Україні. Політична діяльність, її форми та суперечності.
1. Принципи політичної діяльності володаря в концепції Н. Макіавеллі Герой політичних трактатів Макіавеллі - не спадковий монарх-деспот, а політик, що створює нову державу, яка після смерті Монарха може стати республікою. Порятунок від феодальної розробленості, партикуляризму, нобілітету незалежних міст-республік Макіавеллі вбачав у сильній централізованій владі, здатній захистити країну від чужоземної навали. У своїх міркуваннях Макіавеллі ґрунтувався на ідеалістичних уявленнях про єдину і незмінну природу людини. Владолюбство і користолюбство Макіавеллі проголошував основними рисами людської природи. Виходячи з уявлень про людську психологію побудовану на нижчих пристрастях, Макіавеллі пропонував при організації держави використовувати античний досвід. Мета, якої прагнув досягти Макіавеллі, була прогресивною, однак він не добирав засобів, ігнорував мораль, в основу політики ставив цинізм. Концепція Макіавеллі піддавалася критиці тих кіл, які самі на практиці використовували його теорію - ієзуітів в Італії та Франції, Фрідріха ІІ в Німеччині - прихильників біронівщини в Росії. Співвідношення між власне ученням Макіавеллі та Макіавеллізмом досить складне. В соціальній дійсності макіавеалізм дістає грунт для існування там, де вузька соціальна база, на яку спирається влада, де політика суперечить загальнонародним інтересам. Засобом проти маківеалізму є участь у політичній діяльності представників народу, демократичність і самої політики, і способу добору політиків. Ідеалом Макіавеллі була сильна суверенна державна влада, втілена у “новому принципаті” - першій фазі становлення нового ладу. Особиста диктатура “нового государя” у Макіавеллі ставиться вище від законності, права. Сам правитель ламає старі порядки, пориває, пориває з старим законодавством та феодальними привілеями і керується у стосунках з іншими членами суспільства правилами поведінки “диких тварин”. Сильна диктаторська влада правителя мусить бути короткочасною і не передаватися спадково. Вперше політику від моралі відокремив Н. Макіавеллі, довівши, що політика має свої спеціальні закони і правила, що їй властивий особливий тип взаємовідносин з мораллю він дійшов до висновку, що політична поведінка ґрунтується не на моралі, а на силі і вигоді. Забезпечуються свободи і рівновага. 2. Вже тому ці форми суспільної свідомості і види життєдіяльності за своїм соціальним генезисом та природою здатні до взаємодії, до збігу в головному - узгоджувати інтереси людей, сприяти нормальному функціонуванню суспільства. Адже обидві ці галузі знання і форми культури належать до царини власне практичного. Мораль, в свою чергу, покликана здійснювати духовне морально-психологічне єднання суспільства. Виникнувши як обєктивно необхідні і споріднені регулятори суспільного життя, політика і мораль у процесі свого розвитку з часом набули статусу самостійних інститутів, почали діяти за власними законами. На думку фахівців, аж до XIX століття політичної філософії як такої не існувало, вона була однією із сторін моральної філософії. Тому що нова моральна парадигма знов стане значно безпосередніше впливати на соціальні відносини, ніж на сучасному етапі». Субєкт політики - великі соціальні спільноти і утворення - соціальна група, клас, партія, держава. Політику не можна робити одноосібно, будь-який політичний лідер у своїй діяльності уособлює свій електорат, певну спільноту. Мораль, навіть зустрівшись з безумовною необхідністю конкретної справи, демонструє свободу людського духу, права його володаря на вільний вибір. Мораль орієнтує на найкраще саме по собі - етичний максималізм (заповіді Христа; моральний імператив І. Канта; загальнолюдська моральність). Подібна позиція характерна для Ф. Ніцше, М. Вебера та їхніх численних прихильників - «обєктивістський», який декларує, що специфічність політики і моралі робить недоцільною спробу встановити постійно-нормативний звязок між ними. Цей тип витлумачення дилеми політики і моралі набував в історії політичних вчень різних варіантів. Для українського суспільства потреба у морально орієнтованій політиці стає життєво необхідною. Згідно з Конвенцією, на захист людських прав і гідності особистості, ініційованою Радою Європи (березень 1997 p.), «інтереси і благополуччя особистості повинні мати пріоритет по відношенню до вищих інтересів суспільства...». 3. Основні напрями розвитку культурної політики в Україні На шляху політично-культурного запозичення в Україні постали такі основні питання: що і від кого запозичувати, як впроваджувати набутий досвід у життя?. Для сучасної України найактуальнішим є досвід цивілізованих народів з організації ефективної діяльності органів законодавчої, виконавчої та судової влади, їх взаємодії в межах демократичного режиму, стосунків центру та регіонів, традицій місцевого самоврядування, забезпечення прав і свобод громадян, їхньої відповідальності перед суспільством і державою. Особливо цінним для політичних субєктів України є іноземний досвід трансформації тоталітарних режимів у демократичні, переходу від заі
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
