Основні принципи національної інтеграції в посткомуністичних суспільствах - Статья

Життя показало, що майнове розшарування зростає під дією наступних факторів: а) величезний масив держвласності переходить у приватні руки, а влада не може забезпечити ефективний збір податків зі зверхприбутків нуворишів; б) відповідно до вказівок світових кредитних центрів, влада придушила суспільне виробництво високими ставками кредитів, податками, і позбавленням оборотних коштів. Педоренко запропонував ряд мір, що коректують ЕСОП відповідно до вітчизняних реалій: а) законодавче забезпечення неможливості позбавлення пенсіонера частки власності за результатами минулої праці, що перекладе поняття капіталу в рамки суспільно-корисної минулої праці на соціально-справедливу основу; пенсіонер одержить право “вимагати для себе й всієї невиробничої сфери гідного існування, а не тягнути напівзлидарське життя на основі “пошани й поваги”; б) як нова форма власності пропонується держаренда з довгостроковим кредитом, що дозволяє диференціювати права власності: на результати праці й на засоби виробництва; в) виникаючі при цьому два колективних егоїзми можна примирити через “систему формування диференційованих податків з прибутку знизу доверху при формуванні бюджету для фінансування соціальних програм”; г) пропонована внутрішня структура підприємства: багатоступінчаста процедура “формування СТК (СД) знизу доверху з обовязковим представництвом нижчестоячих ланок у вищестоячі (для створення інформаційної структури), наділення цього органа законодавчої (у межах статутних повноважень) владою на підприємстві наймати на контрактній основі менеджера, що не буде повновладним хазяїном” [13]. Наступні пункти можуть лежати в основі зазначених програм: а) держвласність на водні, повітряні, лісові, підземні ресурси, так само як і на більшу частку земельного фонду; б) повернення в держвласність високотехнологічних і наукомістких виробництв, якщо приватизація привела до їхнього неефективного використання, або поставила життєво важливу для держави галузь під контроль іноземних ТНК; в) за винятком цих вилучень, приватний капітал легалізується, держава забезпечує рівноправність всіх форм власності; приватизація великих обєктів виробляється якщо тільки буде доведене й суспільно визнано, що вона ефективна й безпечна; г) держава контролює ефективність переходу до двухфакторної моделі ринкової економіки з урахуванням регіональних особливостей; д) на період стабілізації зберігається індикативне планування для помякшення ринкових провалів в умовах вітчизняного монополізованого, корумпованого, мафіозного ринку; громадяни повинні одержати ясні відповіді на питання: хто й за що платить, звідки беруться гроші в платника, по яких каналах здійснюється обіг коштів?; е) коли виробничі потужності завантажені не повністю і є надлишок робочої сили, грошовий попит не обовязково породжує інфляцію, а дефіцит бюджету служить скоріше стимулятором виробництва; держава повинна направляти грошові потоки з максимальною ефективністю й здійснювати фінансово-банківський контроль (тому що саме там сформувався механізм передачі держкоштів у приватні руки, у той час як до реального сектора економіки доходить лише мала частина, із затримкою за часом); ж) якщо існують міжнародні договори, обмежуючі можливості національної економіки, держава при необхідності вживає заходів до правового виходу з них. Відповідальність за долю країни означає визнання членами коаліції наступного: а) підключення своїх країн до будьякої геоекономічної периферії несе погрозу національній незалежності; б) західний рівень життя в силу обєктивних причин можливий лише для дуже вузького шару кожної нації; копіювання західних інститутів носить тільки імітаційний характер; в) відмовившись від надлишкових ілюзій не слід упадати в безнадійність: реальний досвід свідчить, що криза розподілу цілком переборна, і в короткий термін - потрібно ясно представити собі, якого стану можна домогтися й у які конкретно строки з обліком політичних, економічних, технологічних, демографічних і інших реалій; як перший крок можна запропонувати досягнення хоча б радянського стандарту споживання в найближче десятиліття; в) при складанні програми на більше далеку перспективу потрібна суспільна згода щодо стратегії споживання стосовно до національних умов; але ті, хто одержує зверхприбутки вже сьогодні, повинні визнати, що їхній рівень життя може бути гарантований лише за умови відповідального відношення до реального забезпечення гідного існування інших соціальних груп; г) на перше місце при рішенні будь-яких питань на перспективу, необхідно ставити задоволення потреб того або іншого пострадянського суспільства, як цілісності.