Основні напрямки зовнішньої політики СРСР в 1933–1939 рр. - Дипломная работа

План Вступ 1. Боротьба СРСР за досягнення системи колективної безпеки в Європі 1.1 Ліга Hацій 1.2 Конференція з розброєнь 1.3 Підписання франко-радянського і радянсько-чехословацького договорів 2. Зовнішньо-політичні стосунки СРСР з Німеччиною (Пакт Молотова-Рібентропа) Висновки Вступ Зовнішня політика СРСР періоду 30-х років ХХ ст.. завжди була об’єктом постійного інтересу не тільки політиків, істориків-науковців, а й для кожного пересічного громадянина європейського континенту, та і не тільки. В результаті чого з’явилося ряд публікацій які дещо по іншому висвітлюють окремі проблеми зовнішньої політики СРСР, часто заперечуючи попередні норми, встановлені радянськими істориками, але досить часто основою даних праць стають не історичні факти, а популіські гасла, покликані викликати певний суспільний резонанс. Виходячи з актуальності теми, спираючись на досягнення радянських і зарубіжних істориків, враховуючи суперечливість, яка домінує в науковій і художній літературі, в засобах масової інформації, я поставив перед собою мету: на основі комплексного й об’єктивного аналізу поглибити дослідження і зробити науково обґрунтовані висновки щодо з’ясування об’єктивних кроків радянської дипломатії у сфері зовнішньополітичної діяльності. Метою продиктовано основні завдання, які необхідно розв’язати у процесі дослідження даної наукової проблеми: · створити об’єктивну картину політичної ситуації, що склалася на європейському контексті в період часу, який досліджується; · висвітлити історико-політичні передумови, що вплинули на формування зовнішньополітичної стратегії СРСР; · дати цілісну оцінку ролі Радянського Союзу в світовому політичному протистоянні, яке в кінцевому результаті привело до Другої світової війни. Так, німецька газета „Берлінер Берген Цайтунг” від 1 вересня 1934 р., закликаючи західний світ „відкрити очі” на факт прийняття СРСР до Ліги, писала: „Адже мова йде не просто про прийняття нового члена до Ліги Націй. У 1967 р. в Москві з’являється праця „Історія міжнародних відносин і зовнішньої політики СРСР”. 168 - 169 детально обґрунтована позиції Англії щодо трьохсторонньої угоди і це розглядається як одна з основних причин зближення СРСР з Німеччиною” Після завершення Другої світової війни певний період часу тема Радянсько-Німецького пакту не афішувалася. Андросов в праці „На перехресті трьох стратегій” 1979 р., зазначає, що основним ініціатором Радянсько-Німецького зближення є Гітлер, а крок Сталіна оцінює як вимушений. В Філін в статті „Чому в 1939 - му” яка була надрукована в журналі „Новий час” № 29 від 1987 р. як основних винуватців Другої світової війни розглядає Англію і Францію в контексті Мюнхенської змови. Агресивні держави - імперіалістична Японія і фашистська Німеччина - вийшли з Ліги, вважаючи, що вона до певної міри звязує їм руки. В статті другій проекту франко-радянського пакту також підкреслювалося, що Франція бере на себе зобовязання перед Радянським Союзом прийти йому на допомогу відповідно до Статуту Ліги Націй або за рішенням Асамблеї чи Ради Ліги Націй. У третій статті Генерального акту вказувалося, що однією з умов набору чинності Східного пакту є вступ СРСР до Ліги Націй.[3;151] Радянський Союз повязував свій вступ до Ліги Націй з підписанням пактів про взаємодопомогу. Але у звязку з тим, що переговори про колективну безпеку затягнулися, 28 липня 1934 р. Радянський уряд повідомив Варту, що йдучи на зустріч побажанням французького уряду, СРСР «готовий вже тепер здійснити вступ до Ліги при умові одержання від неї відповідного запрошення і забезпечення СРСР постійного місця в Раді Ліги».[3;152] Про своє рішення Радянський уряд повідомив і також Лондон, Рим, Прагу і Анкару і розпочав відповідні переговори як з французьким, так і з англійським урядом, погоджуючи процедурні питання. В ролі заспівувача пропаганди проти прийняття Радянського Союзу до Ліги виступила преса фашистської Німеччини. Чи можна відчинити двері Радянському Союзу, а тим самим і Комінтерну..?» «Рейніш Вест-фаліше цейтунг», граючи на антирадянських настроях правлячих кіл імперіалістичних держав, підкреслювала, що вступ СРСР до Ліги зміцнить його міжнародні позиції і забезпечить Радянській країні моральну підтримку на випадок конфлікту.[30;179] Плани вступу СРСР до Ліги Націй викликали роздратування у Берліні також у звязку з тим, що там усвідомлювали значення цього факту для зміцнення міжнародної організації. У вересні 1934 р. після тривалих проволочок, погодивши свої позиції, офіційні відповіді на франко-радянські пропозиції про утворення Східного пакту дали нарешті останні два з передбачених його учасників - Німеччина та Польща. В меморандумі від 8 вересня офіційну відповідь дала Німеччина, а 27 вересня - польський Уряд. Позиція Німеччини, що була викладена в її меморандумі від 8 вересня, мало чим відрізнялася від того, що раніше висловлювали керівники німецької дипломатії відносно системи колективної безпеки в Європі. Німецький уряд взагалі ставив під сумнів можливість здійснення запропонованого проекту і висував до