Елементи міфологічного хронотопу есхатології у творах Шульца та Антонича. Старіння та зношуваність часу, його патологічні відхилення, ненормованість у плинності як мотиви у текстах авторів. Ландшафтні описи та пейзажі, що супроводжують спосіб нарації.
При низкой оригинальности работы "Основні моделі катастрофізму в есхатологічному міфі текстів Б.І. Антонича та Б. Шульца", Вы можете повысить уникальность этой работы до 80-100%
Твори Богдана Ігоря Антонича та Бруно Шульца в широкому розумінні ми розглядаємо крізь призму міфологічного хронотопу та триєдиного космогонічного циклу, що включає в себе космогонічний виток, еротизм як розквіт та есхатологію. Міленарні міфи прослідковуємо у збірках «Книга Лева», особливо в її «главах» (1936), у циклі «Ротації» Антонича й «Навіженстві», «Птахах», «Манекенах», «Віхолі», «Ночі Великого Сезону», «Весні» та в «Санаторію «Під Клепсидрою»» Шульца, де інколи цикли накладаються одні на одних, підсилюючи сконденсованість міфологічного часу. Якщо на рівні міфологізму ми прослідковуємо природний спокій, замилування, мотиви буйноти життя, то вже на пласті катастрофізму світом керує неспокій, поспіх, зло, передчуття кінця світу, часу як такого. Есхатологічною міфологемою тут виступає місто як поріддя цивілізації, яка добігає до кінця в Антонича та місто як символ відтермінування часу, його смерті, де плинність існування на певний період зупиняється - у Шульца. У «Ротаціях» Антонича основним стрижнем есхатології є ландшафтний, пейзажний та натюрмортний описи, де поєднуються суто природні образи з цивілізаційними, що створюють настрій дисонансу, дисгармонії, які відповідно й дорівнюють переважанню цивілізаційного над природнім, смерті над життям: Сліпуче-чорний вугіль ночі, глиб і серця шахта, природи дно - дно таємниці й неба синє лоно; лящить у вухах сон - зімята та подерта плахта, і дзвонить в темряві сліпуче серце телефону [1, с.
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
