Основні етапи історії етики науки - Автореферат

Проблема розробки етичних норм і цінностей науки є особливо нагальною сьогодні, коли розвиток науково-технічної цивілізації, загрожуючи існуванню самого життя на землі, потребує внесення коректив у сферу ціннісних орієнтацій суспільства, мотиваційну сферу особистості, у способи регулювання соціальних конфліктів. Зважаючи на зростаючу роль науки, вчених в індустріальному, особливо в інформаційному суспільстві, перетворення наукових досліджень в самостійну сферу суспільного виробництва, яке визначає не лише сьогоднішній, але й майбутній стан суспільства, смисли буття людини в світі, виконання вченими не лише пізнавальних, світоглядних, але й експертних функцій, зростає актуальність етичних проблем науки. Сьогодні можна спостерігати відхід від поклоніння науці і технології як безумовному благу і формування уяви про них як зовсім протилежних благу. І тим не менше мало досліджень з історії етики науки, виняток складають дослідження М.Г.Лазара, І.Т.Фролова, Б.Г.Юдіна, Д.Ходжіна. Останні, щоправда, торкаються тільки окремих проблем історії науки, не носять системного характеру, практично не стосуються історичного дослідження формування засад етики науки, трансформацій, які відбувалися зі зміною структури і функцій науки.Тут розглядаються питання генези науки як особливого пізнавального феномену, формування соціального інституту науки, еволюцію його взаємодії з іншими інститутами суспільства. У розділі 2 «Доінституційний період розвитку науки: проблема етики вченого» головну увагу приділено розгляду становлення в європейській культурі науки як форми пізнання та перших форм етичного ставлення до наукових досліджень (піфагорійський гурток, принципи клятви Гіппократа як прототипи норм професійної діяльності; пошук балансу між вірою і розумом: епоха середньовіччя та ренесансу; вплив ідей Відродження, реформації, протестантизму на формування етичних норм (критичного мислення, індивідуальної самосвідомості) вченого. «Пошук балансу між вірою і розумом: епоха середньовіччя та ренесансу» йдеться про осередки збереження і примноження здобутків античної культури - монастирські, придворні, єпископальні школи; про принципи діяльності перших університетів (їх програми, привілеї, дипломи, звання), підкреслюється, що університет за середньовіччя був не тільки осередком освіти, але й професійною організацією, яка мала свої права, привілеї й фіксовані норми відносин; намагання поєднати моральні та інтелектуальні чесноти, знання та віру, науку та релігію на засадах теології за часів західноєвропейського середньовіччя вилились в концепцію „двох істин” - істини віри та істини науки, яку сформулював Фома Аквінський; про зародження в середньовічній Європі емпіричних методів дослідження (Р.Бекон, Р.Гроссетест). У підрозділі 2.3 «Вплив ідей Відродження, реформації, протестантизму на формування етичних норм науки (критичного мислення, індивідуальної самосвідомості вченого)» показано, що за доби раннього та середнього європейського середньовіччя, доби Відродження, початку Нового часу започатковуються необхідні елементи інституціоналізованої науки (університети, пізніше академії наук, перші наукові товариства), на цьому етапі формуються елементи норм поведінки вченого в суспільстві (приклад Р.Бекон, Дж.Бруно, Г.Галілея та інші), а також елементи внутрішньої етики вченого. Але, зростання впливу наукових досягнень на життя людей, суспільні процеси формує протилежне бачення взаємовідносин науки і суспільства, науки і цінностей.· Розвиток етики науки загалом збігається з основними періодами розвитку науки і водночас він не тотожний з останніми, бо характеризується нелінійністю, багатоаспектністю: про це свідчить історія медицинської етики; етичний інтелектуалізм античних філософів та намагання реалізувати так звану «концепцію сталого розвитку» суспільства, творення «етики відповідальності», ідеї постнекласичної науки; формування таких принципів наукової діяльності як особиста відповідальність автора, організований скептицизм тощо. І тим не менше провідні норми етики науки визначалися тлумаченням істини як основної мети наукового пізнавального процесу. Коли Платоном істина ототожнювалася з благом, то основною метою та нормою етичної поведінки та загалом наукового пошуку вченого вважалося благо. За культури європейського середньовіччя, коли основою ментальності було слідування Божественному промислу і коли вищою формою пізнання було одкровення, а підпорядкованою - пізнання оточуючого світу (друга, вища істина за Фомою Аквінським), то і етичні норми наукової діяльності існували як норми (вищої) і другої (нижчої) істини. · Внутрішня етика має виражені деонтологічні прикмети, тобто оцінка здійснюється на основі певних норм, які приймає науковий етос («норми Мертона»), а зовнішня етика - це телеологічна, тобто оцінка вченого здійснюється за наслідками його діяльності (чи цілями діяльності).Етичний інтелектуалізм - пізнання як благо (Сократ, Платон, Аристотель) / Л.П.Мелещенко // Історія української науки на межі тисячоліть. Вернадського /Л.П.Мелещенко

Основний зміст дисертаціїОсновний зміст дисертації викладено у наступних працях