Основні естетичні категорії та принципи мистецтва - Реферат

Отже, категорії естетики - це естетичні відчуття, смаки, оцінки, переживання, ідеї, ідеали, естетичні міркування, судження, що виступають мірилом людських почуттів. Він, дійсно, підійшов до розуміння прекрасного як буття, як існування і через таке широке визначення розглянув специфіку вияву прекрасного в природі, в мистецтві, красу математичних вимірів і красу людського тіла, красу думок, почуттів, вчинків тощо. Спираючись на красу, створену "віртуозом", людина, на думку філософа, опановує третій - вищий - вид краси, адже вона сама є чудовим архітектором матерії і може мертвим тілам надати форму й образ власними руками. В естетиці існує декілька моделей розуміння прекрасного: o Прекрасне розуміють як втілення Бога (абсолютної ідеї) у конкретних речах чи явищах. o Джерелом та витоком прекрасного є сама людина, її духовний світ. o Прекрасне - це природний прояв обєктивних якостей явищ дійсності, найбільш близький до їх природних особливостей. o Прекрасне - це співвідношення обєктивних особливостей життя з людиною як мірою краси. o Прекрасне відтворюється у процесі поєднання обєктивних якостей із субєктивним сприйняттям людини, але в якості необхідного повинен бути присутнім збіг обєктивно існуючих якостей дійсності з уявленням про досконалу річ, явище тощо. Піднесене викликає в людини особливі відчуття і переживання, які піднімають її над усім примітивним, веде людину на боротьбу за високі ідеї.Образ взагалі - це якась субєктивна духовно-психічна реальність, що виникає у внутрішньому світі людини, в акті сприйняття нею будь-якої реальності у процесі контакту із зовнішнім світом - у першу чергу, хоча існують, природно, образи фантазії, уяви, сновидінь, галюцинацій і т. п., що відображають якісь субєктивні (внутрішні) реальності. У цілому під художнім образом розуміється органічна, духовно-ейдетична цілісність, що виражає якусь реальність у модусі більшого або меншого ізоморфізму (подоби форми) і що реалізується (має буття) у всій своїй повноті тільки в процесі сприйняття конкретного твору мистецтва, конкретним реципієнтом. Саме тоді повністю розкривається й реально функціонує унікальний художній світ, згорнутий художником в акті створення твору мистецтва в його предметну (мальовничу, музичну, поетичну й т. п.) реальність, яка розгортається вже у внутрішньому світі субєкта сприйняття. естетика мимесис художній мислення Твір у цілому є конкретно-почуттєвим втіленням у матеріалі даного виду мистецтва образом духовного, обєктивно-субєктивного, унікального світу, у якому жив художник в процесі створення даного твору.Істотним різновидом, або смисловою модифікацією художнього образу, але також і його духовним ядром є художній символ, що виступає в естетиці однією з головних категорій. Наприклад, у "Соняшниках" Ван Гога власне художній образ, насамперед, формується навколо візуального зображення букета соняшників у керамічному глечику, і для більшості глядачів він може цим і обмежитися. На більше ж глибокому рівні художнього сприйняття в реципієнтів із загостреною художньо-естетичною сприйнятливістю цей первинний образ починає за допомогою чисто художніх виразних засобів живопису (гармоній і диссонансів кольору, гри форм, фактури, асоціативних ходів, медитативних проривів і т. п.) розвертатися в художній символ, що зовсім не піддається вербальному опису, але саме він відкриває ворота духу глядача в якісь інші реальності, повністю реалізуючи подію естетичного сприйняття даної картини. Символ як глибинне завершення образа, його сутнісний художньо-естетичний зміст (який не може бути переданий мовою) свідчить про високу художньо-естетичну значимисть твору, високий талант або навіть геніальність майстра, що його створив. Поряд із цим у світовому мистецтві існують цілі класи творів мистецтва (а іноді Й цілі величезні епохи - наприклад, мистецтво Древнього Єгипту), у яких художній образ практично зведений до символічного.Для ряду епох і напрямків у мистецтві, де переважним був художній символ, а не образ, видну роль у процесі творчості грало канонічне художнє мислення, нормативізація творчості, канонізація системи зображувально-виразних засобів і принципів. Звичайно канон означає систему внутрішніх творчих правил і норм, що панують у мистецтві в який-не-будь історичний період або в якомусь художньому напрямку й закріпляють основні структурні й конструктивні закономірності конкретних видів мистецтва. В образотворчому мистецтві східного і європейського Середньовіччя, особливо в культовому, затвердився іконографічний канон. В конкретному творі мистецтва канонічна схема не є носієм власне художнього значення, що виникає на її основі (в "канонічних" мистецтвах - завдяки їй) у кожному акті художньої творчості або естетичного сприйняття, процесі становлення художнього образа. В одних роботах показується, як в ідеальних творах форма гармонічно відповідає змісту, в інших переконливо доводиться, що мистецтво виникає тільки тоді, коли зміст переборює форму, у третіх не менш переконливо - зворотне, як форма

Зміст

1. Основні категорії естетики

2. Мимесис

3. Художній образ

4. Художній символ

5. Канон

Список використаної літератури

1. Основні категорії естетики