Основи регулювання соціального розвитку України - Статья

Ефективність соціального розвитку держави визначається створенням умов для оптимального функціонування соціальних відносин у суспільстві і є обєктивною передумовою стабільного і збалансованого розвитку України як соціально-економічної системи. Проблеми державного регулювання соціального розвитку особливо актуалізуються в умовах глобальних трансформацій національної економічної системи, що супроводжується посиленням диференціації доходів та витрат населення, зниженням рівня якості життя, погіршенням соціальної забезпеченості населення. Відтак, соціальний розвиток виступає важливим інтегруючим елементом соціально-економічного поступу держави і потребує всебічного дослідження на засадах системного підходу. Куценко трактує соціальну сферу як поліфункціональне явище суспільного життя, великий сектор економіки та економічної структури суспільства, сферу діяльності людей, результатом функціонування якої є надання сукупності послуг, що задовольняють потреби суспільства і його членів, і пов’ язані зі створенням доданої вартості; сюди відносять житлово-комунальне господарство та побутове обслуговування; пасажирський транспорт; зв’ язок; охорону здоровя; фізичну культуру та соціальне забезпечення; освіту, культуру, мистецтво [2, с. Це дозволяє відносити до соціальної сфери необмежену чисельність видів економічної діяльності, зорієнтованих на надання соціальних послуг, характерними особливостями яких є збіг стадій виробництва та споживання, безпосередній контакт зі споживачем послуг, орієнтація на суспільство чи окремого індивіда, локальність споживання послуг.46) зазначається, що «...всі громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках, передбачених законом» [1]. У Законі України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» поняття соціальної політики прямим чином не визначається, але зазначається, що метою встановлення державних соціальних стандартів і нормативів є ідентифікація пріоритетів державної соціальної політики відносно забезпечення потреб населення матеріальними благами і послугами, а також необхідним для цього фінансуванням [6]. За результатами аналізу положень цього нормативно-правового акту до складових державної соціальної політики можна віднести такі сфери: (1) доходів населення, (2) соціальних послуг, (3) житлово-комунального обслуговування, (4) транспортного обслуговування та звязку, (5) охорони здоровя, (6) забезпечення навчальними закладами, (7) обслуговування закладами культури, (8) обслуговування закладами фізичної культури та спорту, (9) побутового обслуговування, торгівлі та громадського харчування. Хоча законодавче визначення поняття соціальної політики відсутнє й по нині (це визнається багатьма дослідниками [4]), що вважаємо одним з її домінантних недоліків, в указах Президента України про основні напрями соціальної політики визначено її стратегічні цілі та завдання [7]. В якості основних завдань соціальної політики держави визначено, зокрема: забезпечення населення державними соціальними стандартами та гарантіями, регулювання ринку праці і трудової міграції, протидія безробіттю, регулювання оплати праці та професійного розвитку, управління пенсійним забезпеченням і соціальним страхуванням, розвиток соціально-трудових відносин, надання адресної соціальної допомоги та соціальних послуг різним категоріям громадян, протидія торгівлі людьми та ін.