Етика і естетика як навчальна дисципліна. Основні етапи становлення етики як науки. Поняття та історичний розвиток моралі. Відповідальність та етичний зміст поняття "свобода". Моральний світ особистості. Сутність естетичного ставлення людини до дійсності.
«Етика та естетика» як навчальна дисципліна: предмет, основні завдання.
Мораль як форма суспільної регуляції. Взаємозвязок моралі зі звичаями, традиціями, правом.
Соціальні функції та структура моралі.
Моральні проблеми професійної діяльності юристів, працівників правоохоронних органів.
«Етика та естетика» як навчальна дисципліна: предмет, основні завдання.
При розкритті першого питання треба враховувати, що етика та естетика - це складові частини філософського знання, отже предметом їх дослідження є людина в різноманітті її соціальних відношень, саме моральних та естетичних. Сферою етичного дослідження є мораль, її сутність, головні закономірності історичного розвитку та функціонування моралі у суспільстві. Основними питаннями, до яких звертається етика, є наступні: - Що таке добро і зло? - У чому полягає обовязок людини перед іншими людьми та перед самим собою? - Що таке щастя та які шляхи до щастя є морально виправданими? - У чому полягає сенс життя? Що таке свобода та чи можна бути повністю вільним в сучасному світі? - та ін.
Естетика як філософська дисципліна досліджує сутність та особливості естетичного відношення людини до дійсності. Це наука про чуттєвий світ людини, чуттєве пізнання, можливості людини сприймати та оцінювати естетичні явища в мистецтві, житті та природі. Питання, до яких звертається естетика, це питання про сутність прекрасного та потворного, піднесеного та низького, героїчного та трагічного; субєктивні та обєктивні чинники розвитку мистецтва, про специфіку художньої творчості, її внутрішні закони тощо.
Аналізуючи значення дисципліни в контексті професійної діяльності юриста, доцільно підготувати приклади (з практики та художніх творів), які підтверджують важливість оволодіння основами етичних та естетичних знань майбутніми правоохоронцями, тобто такі, в яких моральні та естетичні якості стають вирішальними регуляторами поведінки в критичних ситуаціях під час виконання службових обовязків, за службовими межами.
2. Мораль як форма суспільної регуляції. Взаємозвязок моралі зі звичаями, традиціями, правом.
Опрацювання другого питання передбачає застосування історичного методу до аналізу моралі, як регулятора суспільних відносин. Сфери діяльності, які різними способами регулюють інтереси людей (економіка, політика, мораль, право, мистецтво, релігія) виокремлюються в історичному розвитку суспільства поступово. На ранніх етапах всі регулятори мали цілісний характер, але в історичному процесі вони набули відносно самостійного і незалежного характеру, тобто виділилися в окремі сфери соціального регулювання, такі як мораль, релігія, право, економіка, мистецтво, та ін. Треба виділити, що соціальні регулятори - це суспільні форми запобігання руйнуванню соціуму через вирівнювання інтересів людей, які виникли з практично-раціональної необхідності підтримки успішного функціонування спільноти.
Отже, мораль як соціальний регулятор відокремлюється в історичному процесі на певному ступені логічного саморозвитку суспільства. Необхідно зосередитись на визначенні поняття моралі. Мораль (від латинського moralis - етичний; mores - вдачі) є одним із способів нормативного регулювання поведінки людини, особливою формою суспільної свідомості і видом суспільних відносин. Мораль є системою принципів і норм, що визначають характер відносин між людьми відповідно до прийнятих в даному суспільстві понять про добро і зло, справедливе і несправедливе, гідне і негідне. Дотримання вимог моралі забезпечується силою духовної дії, громадською думкою, внутрішнім переконанням, совістю людини.
Особливістю моралі є те, що вона регулює поведінку і свідомість людей у всіх сферах життя (виробнича діяльність, побут, сімейні, міжособові і інші відносини). Мораль розповсюджується також на міжгрупові і міждержавні відносини.
Затверджуючи, що мораль є засобом соціальної регуляції, треба підкреслити, що моральність не є явищем виключно соціальним. Всі форми духовності (філософія, релігія, мистецтво, наука, мораль) кожна по-своєму, є цілісними проявами людини; людина ж співвідноситься у своєму формуванні й існуванні з усім навколишнім світом.
Зведення моралі до соціальності спрощує суть справи і називається у філософії редукціонізмом (від лат. Reduction - повернення, відновлення). Соціально-економічний редукціонізм у його застосуванні до вищих проявів людської духовності - явище в цьому відношенні того ж ґатунку, що й редукціонізм біологічний, натуралістичний (для якого не існує нічого, окрім природи), механістичний (що зводить будь-який розвиток і найскладніші процеси буття до механічної взаємодії) тощо.
Звичайно, мають підстави ствердження, що та або інша епоха суспільного розвитку відкрила для людини, наприклад, особливий вимір свободи волі, совісті або внутрішньої гідності, проте необачно було б робити із цього висновок, що совість чи свобода волі самі по собі є продуктом даної соціальної системи, простою функцією викликаних нею змін.
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
