Кіносценарій, як об’єктивно самостійна форма сучасного мистецтва й тип тексту. Межа між літературою та кіносценарієм як текстом, приреченим на другорядність. Збереження внутрішньої, програми твору на прикладі кіносценарію С. Параджанова "Intermezzo".
Аннотация к работе
Якщо мова йде про режисера чи сценариста, які на власне літературній ниві не проявили себе активно, то їхні тексти в кращому випадку можна знайти у збірках кіносценаріїв або в архівах у машинописному вигляді, хоча як самостійні утворення ці тексти з естетичної точки зору можуть виявитися по-справжньому вартісними. Аронсон накреслює межу між літературою та кіносценарієм як текстом, приреченим на другорядність (див.: [2]). Сценарист-адаптатор у такому випадку постає не зовсім оригінальним автором свого тексту: він не несе повної відповідальності за своє творіння, оскільки естетична цінність адаптації залежить, з одного боку, від якостей оригіналу, а з іншого - від компетенції читача сценарію (всієї кіногрупи), здатного помітити, оцінити й прийняти версію сценариста. Ідліс, уподібнюється до перекладача: він виконує роль провідника між медіа, текстами і субєктами, які беруть участь у створенні й відтворенні цих текстів (див.: [5]). На думку цього дослідника, кіномитець прагнув пластично, музично втілити на екрані стрій і сам рух поетичної фантазії, химерного перетворення дійсності в художній твір: Усі його фільми, сценарії, задуми - про це: про те, як реальність, у тому числі й біографія письменника, поета, творця, стає фактом мистецтва, відтвореним кінокамерою, - життя як творчість, і творчість як життя [10, с.