Органозберігаючі реконструктивні хірургічні втручання в лікуванні хворих на пухлини кісток кінцівок - Автореферат

Завдяки удосконаленню методів діагностики, неоадювантних і адювантних методів лікування, органозберігаючі втручання стали можливими навіть при таких прогностично несприятливих новоутвореннях, як ОС і саркома Юїнга, без ризику підвищення частоти розвитку локального рецидивування (Bacci G. et al., 2004; Stiller C.A. et al., 2006). Дисертаційна робота виконана згідно з планами наукових досліджень Національного інституту раку за темами: «Розробка лікувальних заходів, спрямованих на профілактику рецидивів і метастазів пухлин опорно-рухового апарату з використанням полімерних матеріалів і модуляторів цитостатичної дії» (1998-2001 рр., державний реєстраційний № 0197U012980); «Розробка та удосконалення способів діагностики та комплексного лікування злоякісних новоутворень опорно-рухового апарату» (2002-2003 рр., державний реєстраційний № 0101U000887); «Розробити лікувальні заходи для розширення показань до органозберігаючих хірургічних втручань і поліпшення віддалених результатів лікування хворих на пухлини опорно-рухового апарату» (2004-2006 рр., державний реєстраційний № 0104U003215). Покращити результати лікування хворих на пухлини кісток кінцівок після радикальних органозберігаючих резекцій шляхом розробки і впровадження оптимальних реконструктивних хірургічних методик з урахуванням локалізації і гістологічних варіантів новоутворень. Визначити ускладнення реконструктивних втручань при пухлинах кісток кінцівок, розробити методи їх профілактики і лікування. Вперше проведено порівняльний аналіз функціональних результатів і визначені оптимальні органозберігаючі реконструктивні методики в лікуванні хворих на пухлини кісток кінцівок залежно від локалізації і гістологічних варіантів новоутворень.Віком до 20 років було 98 (29,17 %), 21-30 років - 94 (27,98 %), 31-40 років - 50 (14,88 %), 41-50 років - 42 (12,50 %), 51-60-38(11,31 %) і понад 60 років - 14 (4,17 %) осіб. Інтегральну оцінку функції кожної кінцівки виражали у відсотковому співвідношенні отриманого підсумкового сумарного бала до максимально можливої суми балів з трактуванням показника функції: чим вище значення показника функції, тим вищий функціональний результат. 1 зіставлено досягнуті функціональні результати при цих двох видах реконструкції тазостегнового суглоба: функція нижньої кінцівки при ендопротезуванні відновилася відразу після оперативного втручання і дорівнювала (65,0 ± 2,43) %, а через 1 рік вже становила (84,0 ± 2,21) %, що статистично достовірно (p<0,01) було вище порівняно з артродезом тазостегнового суглоба, коли функція нижньої кінцівки відразу після операції дорівнювала (37,0 ± 0,53) % і лише через 2,5 року досягала максимального значення - (55,0 ± 0,57) %. Для ендопротезування колінного суглоба і проксимального відділу великогомілкової кістки запропоновано імплантат, використання якого дозволило зберегти функцію нижньої кінцівки в максимальному її обємі (81,13 ± 2,21) % до 18 міс. спостереження. Заміщення діафізарного дефекту стегнової кістки ВМГК з остеосинтезом апаратом зовнішньої фіксації (черезкістковий) було виконано 4 хворим, а великогомілкової кістки - 2, заміщення діафізарного дефекту стегнової кістки ВМГК з накістковим остеосинтезом - 5 хворим і тотальне ендопротезування стегнової кістки з колінним і тазостегновим суглобами - 3 пацієнтам.У дисертації представлено нове наукове вирішення актуальної проблеми клінічної онкології, що полягає в покращенні результатів лікування хворих на пухлини кісток кінцівок. Досліджено, що ендопротезування тазостегнового суглоба в реконструкції пострезекційного дефекту проксимального відділу стегнової кістки дозволяє відновити функцію нижньої кінцівки до (84,60 ± 2,19) %, артродез при цій локалізації призводить до функціонального результату - (55,3 ± 0,55) % (p<0,001). У хворих на пухлини кісток, що створюють колінний суглоб, методом вибору реконструкції дефекту є ендопротезування, що дозволяє відновити функцію нижньої кінцівки в середньому до (85,05 ± 1,32) % після резекції дистального відділу стегнової кістки, і до (71,56 ± 2,42) % після резекції проксимального відділу великогомілкової кістки. Для реконструкції діафізарних дефектів довгих кісток нижньої кінцівки запропоновані оригінальні хірургічні методики, вибір яких залежить від довжини пострезекційного дефекту кістки, з використанням васкуляризованого кісткового аутотрансплантата і різних способів остеосинтезу. Ендопротезування у хворих після резекції типу А проксимального відділу плечової кістки з приводу пухлин дозволяє зберегти функцію верхньої кінцівки у віддалені терміни спостереження на рівні (85,57 ± 1,65) %, кісткова пластика - (62,50 ± 2,17) % (р<0,01).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ