Організаційно-управлінські засади формування конкурентних стратегій в економіці України (на прикладі книговидавництва) - Автореферат

Формування та організаційно-управлінське забезпечення конкурентних стратегій несе в собі колосальний макроекономічний ефект. Усе більшою мірою конкурентоздатність та конкурентні переваги стають похідним явищем від ефективних конкурентних стратегій, які, в свою чергу, можуть бути реалізовані при адекватній організаційно-управлінській підтримці держави. Глибоке розуміння важливості організаційно-управлінських засад конкурентоспроможності національних економік дає можливість своєчасно реагувати на технічні, економічні та інформаційні зміни, що відбуваються у світі, і своєчасно вживати заходи на рівні держави в цілому, а також галузей та окремих підприємницьких структур і тим самим забезпечувати підтримання конкурентних переваг у відповідних сегментах національного господарства. Якщо глибоке розуміння проблем конкурентоздатності національного господарства передусім зумовлює потребу своєчасно реагувати на економічні та інформаційні зміни, то організаційно-управлінські важелі та засоби головним чином відкривають реальну можливість своєчасно вживати адекватні заходи державного рівня з тим, щоб забезпечувати реалізацію конкурентних переваг у ринкових умовах. Виходячи з даної мети, в дисертаційному дослідженні поставлено такі основні завдання: - проаналізувати вітчизняну і зарубіжну літературу з питань формування конкурентних стратегій і конкурентоспроможності і на цій основі обґрунтувати економічну сутність, зміст, чинники та атрибутивні ознаки терміно-понять “конкурентна стратегія”, “конкурентні переваги” та “конкурентоздатність”, узагальнити основні теоретичні положення щодо визначення природи, чинників і показників конкуренції та конкурентоспроможності як економічних категорій;Розділ І - “Концептуальні засади формування конкурентоспроможних стратегій в національному господарстві” присвячено огляду сучасної вітчизняної та зарубіжної літератури щодо теоретичного подання таких макроекономічних явищ, як “конкурентні стратегії”, “конкурентні переваги”, “конкурентоспроможність”. Системне дослідження терміно-понять “конкурентні стратегії”, “конкурентні переваги”, “конкурентоспроможність” дає підстави вважати: вищезазначені терміно-поняття є похідними від категорії “конкуренція”, що означає стан, який характеризує реальну або потенційну можливість учасників національної економіки виконувати свої функції в умовах можливої протидії суперників. Макроекономічне розуміння згаданих вище терміно-понять зводиться до такого: конкурентна стратегія (в макроекономічному розумінні) - це комплекс науково обґрунтованих передбачень та організаційно і ресурсно забезпечених заходів держави, спрямованих на досягнення конкретних параметрів зовнішньої та внутрішньої, поточної та довгострокової конкурентоспроможності; конкурентні переваги - це сукупність приналежних певним сферам, сегментам і економіці в цілому матеріальних та нематеріальних потенцій, практичне використання яких через адекватні державні стратегії та організаційно-управлінські механізми забезпечує на поточний момент та перспективу особливе місце (власну нішу) національного господарства в цілому чи окремих його виробництв та галузей у глобалізаційному вимірі; конкурентоспроможність - це практична демонстрація та реалізація (через систему організаційно-управлінських впливів) спроможності певних виробництв, галузей, сфер чи національного господарства в цілому зайняти і утримувати певну нішу в міжнародному поділі праці. Виходячи з того, що Україна знаходиться лише на початковому етапі формування такого сегмента К-суспільства, як “економіка знань” - немає розвинутої телекомунікаційної інфраструктури, наявне інформаційне середовище не відповідає базовим міжнародним індикаторам, відсутня дієва інноваційна політика держави - доцільно більш активно працювати над формуванням таких напрямів нарощування конкурентоспроможності: а) прискорити розвиток першої фази К-суспільства шляхом залучення внутрішніх та зовнішніх інвестицій і здійснення завдяки цьому принципово важливих інституційних перетворень; б) мобілізувати через організаційно-управлінські механізми єдиний комплекс конкурентних стратегій і конкурентних переваг задля пріоритетного розвитку наступної фази “суспільства, заснованого на знаннях”. Передумовами набуття конкурентних переваг, як правило, є: визначення найбільш конкурентоздатних сегментів ринку; зясування характеристик товарів і послуг, яких потребують і які бажають отримати споживачі з кожного сегмента; визначення характеристик, які пропонують конкуренти; усвідомлення сильних, з точки зору споживачів, сторін конкурентів; виявлення розбіжностей між очікуваннями споживачів відносно товарів/послуг і сприйняттям пропозицій конкурентів; акцентуація на характерних перевагах у програмах збуту і маркетингу тощо.