Організаційно-правові основи політики інформаційної безпеки України - Дипломная работа

Окрім того, йдеться про важливість повязати між собою дві категорії: „безпека» та „інформація», що обумовлює потребу обізнаності не лише з надбаннями юридичної науки, а й вивчення положень та висновків інших гуманітарних та соціальних наук, де предметом аналізу виступали ці категорії. Виходячи з наукової і соціально-практичної значущості теми автор ставить за основну мету провести комплексний аналіз організаційно-правових основ політики інформаційної безпеки України, охарактеризувати динаміку процесу створення системи інформаційної безпеки, зясувати причини відставання інституціалізації і розвитку інформаційних правовідносин в цій сфері, визначити правові методи підвищення ефективності функціонування такої системи, запропонувати перспективну модель правового захисту інформаційної безпеки. Це, зокрема, діалектико-історичний, що дозволив дослідити динаміку формування та розвитку системи інформаційної безпеки; порівняльно-правовий, який дає змогу пересвідчитись в позитивних чи негативних наслідках запровадження досвіду інших держав в правову практику України; системний, що забезпечує висвітлення функцій, взаємозвязків та взаємовпливів всіх елементів системи інформаційної безпеки; формально-юридичний, який через призму юридичних категорій дозволяє охарактеризувати організацію діяльності щодо забезпечення інформаційної безпеки тощо. Автор констатує, що не дивлячись на те, що правове регулювання як інформаційної сфери в цілому так й інформаційної безпеки, зокрема, знаходиться у стадії розбудови, вже на сьогодні існує достатньо широка нормативно-правова база, яка дозволяє вирішувати чимало важливих питань державного управління щодо підтримання стану інформаційної безпеки. Розділ 2 „Інформаційна безпека як складова національної безпеки» за своєю структурою складається з трьох підрозділів, в яких проведено теоретичний аналіз категорії „інформаційна безпека», визначено її місце серед напрямків державної діяльності взагалі і в системі національної безпеки, зокрема; досліджено специфіку таких категорій як „інформація» та „інформаційні відносини», що виступають предметом інформаційної безпеки, розроблено класифікацію структурних компонентів (напрямків та обєктів) інформаційної безпеки.Основні висновки та рекомендації, спрямовані на вдосконалення правотворчої і правозастосовчої діяльності в сфері інформаційної безпеки і викладені в даному дисертаційному дослідженні, можна сформулювати таким чином: Нами обґрунтовано необхідність внесення концептуальних змін в систему нормативно-правового регулювання питань національної безпеки, взагалі, та інформаційної безпеки, зокрема. Для підвищення ефективності державної діяльності щодо підтримання національної безпеки і створення надійних критеріїв оцінки цієї діяльності ми пропонуємо застосовувати поняття національної безпеки як стану захищеності гарантованих законодавством умов життєдіяльності держави, суспільства та окремої особи від внутрішніх та зовнішніх загроз. Відповідно, інформаційна безпека представляє собою стан захищеності встановлених законодавством норм та параметрів інформаційних процесів та відносин, що забезпечує необхідні умови існування держави, людини та суспільства як субєктів цих процесів та відносин. Але співвідношення між напрямками державної діяльності щодо регулювання інформаційної сфери, національної та інформаційної безпеки постійно змінюється під впливом обєктивних та субєктивних факторів. У відповідності до особливостей режимів доступу до інформації виділені чотири типи обігу інформації: відкритий, до якого застосовується диспозитивне регулювання; закритий, на основі імперативного регулювання; обмежений, до якого застосовуються обидва види правового регулювання; вільний, до якого безпосереднє правове регулювання не застосовується.