Організаційно-правові основи діяльності криміналістичних підрозділів ОВС України - Автореферат

Під час дослідження діяльності криміналістичних підрозділів органів внутрішніх справ набагато більше уваги приділялось можливостям і значенню експертних досліджень, їх оцінці, а про організацію й особливості управління криміналістичними підрозділами здебільшого не йшлося. Тому дисертант вважає, що найбільшу увагу слід приділяти тому, коли, як, завдяки чому і з якою метою були створені перші експертні установи правоохоронних органів; розпочато цільову чи фахову підготовку відповідних спеціалістів; започатковано наукове узагальнення організаційної структури криміналістичних підрозділів, завдань і функцій їх діяльності; створено мережу науково-дослідних установ та навчальних закладів, де досліджуються проблеми діяльності криміналістичних підрозділів та здійснюється підготовка науково-педагогічних кадрів та спеціалістів для практики правоохоронної діяльності. Наявність специфічної групи суспільних відносин у зазначеній сфері, субєктами яких є Державний науково-дослідний експертно-криміналістичний центр МВС України (далі ДНДЕКЦ), науково-дослідні експертно-криміналістичні центри (далі НДЕКЦ) головних управлінь, управлінь та управлінь МВС на транспорті, посадові особи органів внутрішніх справ (експерти), підприємства, установи, організації й їх посадові особи, а також громадяни, викликає необхідність їх нормативно-правової регламентації. Окремими пунктами дисертант пропонує ввести до складу елементів статусу працівника криміналістичного підрозділу професійну компетентність та морально-правові вимоги до його поведінки, як, з одного боку - працівника органів внутрішніх справ, з іншого - спеціаліста (експерта), який володіє певним видом знань та відповідною інформацією (наприклад, доступ до різних видів обліків у системі МВС України). Визначено основні методи організації діяльності криміналістичних підрозділів органів внутрішніх справ, серед яких: 1) адміністративні методи (переконання, примус, контроль, облік, планування, координація, субординація, зобовязуючий, уповноважуючий, забороняючий, імперативний, делегуючий, рекомендаційний, диспозитивний); 2) економічні, які не передбачають „адміністрування”, проте, у звязку з тим, що вони використовуються державним органом, набувають обовязкового характеру; 3) метод кадрового забезпечення, який полягає у професійній орієнтації, підборі, навчанні, розстановці кадрів, їх перепідготовці та підвищенні кваліфікації; 4) психологічні методи, які включають емпіричні (спостереження, експеримент), психодіагностичні (тести, анкети, соціометрія, бесіда) та корекції (аутотренінг, соціально-психологічний тренінг, засоби психотерапевтичного впливу, навчання бажаній поведінці та подолання небажаної); 5) організаційні методи, які детально не врегульовані в правових актах, а здебільшого базуються на практичних навичках, досвіді тощо субєкта управління, тобто мають неправовий характер; 6) правові методи - закріплені в правових актах: законах, указах, постановах, розпорядженнях, наказах тощо; 7) технічні методи, на основі яких проводяться експертні дослідження в криміналістичних підрозділах.У результаті дисертаційного дослідження, виконаного на основі аналізу чинного законодавства України і практики його реалізації, теоретичного осмислення численних наукових праць у різних галузях юриспруденції, автором сформульовано ряд висновків, пропозицій і рекомендацій, спрямованих на удосконалення організаційно-правових основ діяльності криміналістичних підрозділів органів внутрішніх справ України.