Організаційно-правові аспекти укладання договорів з надання охоронних послуг - Дипломная работа

Вступ Актуальність обраної теми роботи обумовлена тим, що професія приватного охоронця в Україні належить до сфери послуг. Охоронна діяльність мусить провадиться відповідно до законодавства з метою забезпечення схоронності майна та особистої безпеки фізичних осіб від незаконних посягань на майно.В процесі здійснення охоронної діяльності підприємці мають керуватися цивільним законодавством. Договір є основною підставою виникнення зобовязально-правових відносин (зобовязань), який встановлює певні субєктивні права і субєктивні обовязки для сторін, що його уклали. Договір можна визначити як угоду двох або декількох осіб, спрямовану на встановлення, зміну чи припинення цивільних правовідносин. Предметом договору завжди є певна дія, але ця дія може бути тільки правомірною. Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають при наданні субєктами підприємницької діяльності платних послуг з охорони майна. Предметом дослідження є цивільно-правовий договір як юридична модель поведінки учасників відносин з охорони майна, яка відображає їх специфіку, правозастосовна та судова практика. Для досягнення цієї мети в дослідженні було поставлено такі завдання: - з’ясувати правову природу, поняття й зміст послуги з охорони майна як обєкта цивільного права; - встановити ознаки поняття «договір охорони майна» і визначити правове регулювання договірних відносин, повязаних із наданням такого роду послуг; - дати тому й іншому теоретичне обґрунтування і на цій основі сформулювати пропозиції щодо закріплення норм про договір охорони, які відповідають сучасним потребам, в ЦК України та інших законодавчих актах України. У ході дослідження застосовувалися загальнонаукові та спеціальні правові методи пізнання. За допомогою порівняльно-правового методу, було встановлено місце договору охорони в системі зобов’язального права та критерії його відмежування від суміжних договорів, а також особливості позитивного регулювання відносин, які досліджуються. Практична реалізація комплексу заходів, повязаних із переходом України до ринкової економіки, не могла не торкнутися сфери таких специфічних правовідносин субєктів цивільного права, як надання послуг з охорони майна, житла, земельних ділянок, особи, інформації і т. ін. Цим зумовлена поява значної кількості різних охоронних підприємств, які надають послуги фактичного характеру, здійснюючи охорону об’єктів права власності (володіння) від протиправних посягань на підставі цивільно-правового договору. Однак, слід визнати, що на ринку охоронних послуг відсутні єдині правила для їх учасників. Державна служба охорони при МВС України обєктивно має низку переваг. Авторові відомі лише декілька робіт, спеціально присвячені цьому питанню, зокрема: Н.П. Волошина «Договор охраны объектов силами вневедомственной сторожевой охраны при органах милиции», Є.Д. Шешеніна «Договор на оказание услуг организациями вневедомственной сторожевой охраны» і А.А. Травкіна «Договор об охране объектов подразделениями вневедомственной охраны при МВД СССР и пути его совершенствования». Незважаючи на досить велике поширення відносин із надання послуг з охорони майна, загальною проблемою є те, що правове регулювання цих відносин не відповідає сучасним вимогам та основним засадам ринкової економіки, з чого випливає низка інших проблем, зокрема: проблема сфери застосування цивільно-правового договору, як регулятора суспільних відносин при здійсненні охоронної діяльності; проблема правової природи договору охорони майна; особливості його укладення, виконання та відповідальності за неналежне виконання. Розділ 1. проблеми та сучасний стан регулювання договірних відносин в галузі охорони 1.1 Поняття договору з надання охоронних послуг Концептуально поняття охорони нерозривно пов’язане з поняттям здійснення права, яке полягає у здійсненні особою дій, що служать для задоволення її позитивних інтересів, які захищаються правом, і виражається в протидії порушенню цих прав, що вельми характерно для права на самозахист. Незважаючи на те значення, яке має цивільно-правовий договір в економічній сфері, ні ЦК УСРР 1922 p., ні ЦК 1963 p., ні навіть ЦК 2003 р. не дають його визначення та достатньо детальної характеристики. Так, ст.626 ЦК 2003 p. визначає договір як домовленість двох або більше сторін, спрямовану на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обовязків. Проте слід враховувати, що договір може розглядатися як багатозначне явище: як підстава виникнення правовідношення; як саме правовідношення, що виникло з цієї підстави; як форма, в якій відповідне правовідношення втілюється. Договорами є лише дво- чи багатосторонні правочини, тоді як правочином можуть бути також дії однієї особи, спрямовані на встановлення, зміну, припинення тощо цивільних прав і обовязків (односторонні правочини). До деяких з таких договірних відносин цивільно-правові норми можуть застосовуватися за умови, що це прямо передбачено законодавством. Наприклад, відзначається роль договору як засобу, що дисциплінує цивільний обіг. Однією із засад договірних