Організаційно-педагогічні основи функціонування системи соціальних служб для молоді - Автореферат

Робота з молоддю - освітньо-виховна, культурно-просвітницька, організаційна, соціальна - завжди знаходиться в центрі уваги суспільства і держави. Нагальною є потреба пошуку нових форм організації соціальної роботи з молоддю, побудови оптимальної моделі особистості соціального працівника, аналізу змінної конфігурації факторів, які впливають на ефективність соціальної роботи з молоддю в трансформаційному суспільстві. Харченко досліджували теоретичні аспекти розвязання проблем соціальної роботи, підготовки соціальних працівників та їхнього науково-методичного забезпечення. Гіпотеза дослідження полягає у припущенні, що ефективне функціонування динамічної системи соціальної служби для молоді в Україні, яка характеризується поліструктурністю і має активний дійовий вплив на соціалізацію дітей та молоді, зумовлюється оптимальним професійним рівнем готовності особистості соціального працівника, а процес його професійної підготовки буде більш ефективним за умови створення неперервної системи цільового навчання відповідно до вимог пріоритетних напрямів роботи з дітьми та молоддю у соціально-виховній сфері. В основу дослідження покладено Конституцію (основний Закон) України, Закони України “Про соціальну роботу з дітьми та молоддю”, “Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні”, Указ Президента України “Про додаткові заходи щодо вдосконалення соціальної роботи з дітьми, молоддю та сімями”, Постанова Кабінету Міністрів України “Про подальший розвиток мережі центрів соціальних служб для молоді та підвищення ефективності їхньої діяльності”, а також концептуальні положення щодо соціального становлення молоді (В.Г.У “Вступі” викладено актуальність дослідження та ступінь наукової розробки теми, сформульовано проблему дослідження, визначено мету, завдання, обєкт і предмет дослідження, надано характеристику методологічних засад та новизни дисертації, обґрунтовано теоретичну і практичну значущість роботи, зумовлену, перш за все, унікальністю соціально-політичної, економічної та соціокультурної ситуації в Україні, підвищенням важливості соціальних факторів у суспільному та індивідуальному розвитку, поширенням різноманітних ідей, теорій, концепцій, напрямків, за допомогою яких робилися спроби осмислити цілі, завдання та засоби формування соціального типу особистості, виховання і розвитку в ній соціально значущих якостей. Автор визнає необхідним осмислення соціально-педагогічних реалій та створення єдиного концептуального підходу до визначення цілей, завдань і структури системи соціальних служб для молоді як самостійної галузі соціальної молодіжної політики. У першому розділі “Становлення і розвиток системи соціальних служб для молоді в Україні” шляхом аналізу педагогічних напрацювань вітчизняних та зарубіжних дослідників розкрито історичні та соціокультурні передумови становлення соціальних служб для молоді як динамічної системи, обґрунтовано авторську поліструктурну модель системи соціальних служб для молоді, визначено теоретичні засади побудови відповідної моделі спеціаліста для системи ССМ. Вивчаючи історичний розвиток наукових поглядів на співвідношення пріоритетів суспільства (держави) і людини (особистості) із залученням робіт зарубіжних і вітчизняних соціальних філософів, соціологів та педагогів автор обґрунтовує власну періодизацію етапів становлення та розвитку соціальних служб для молоді в Україні: 1) історичний - продовження світових традицій і накопичення вітчизняного досвіду соціальної роботи з молоддю; 2) емпіричний - пошук і апробація у практичній соціальній роботі найбільш ефективних методів її здійснення серед молоді; 3) теоретичний - загальне теоретичне осмислення сутності та методики соціальної роботи серед молоді; 4) теоретично-концептуальний - розробка і пошуки найбільш адекватних і теоретично обґрунтованих концепцій та моделей соціальних служб для молоді. Історичний контекст дослідження реалізовано у безпосередньому звязку і взаємодії з культурологічним, згідно з яким система соціально-педагогічної роботи розглядається як елемент культури організації соціуму, а професійно-особистісний розвиток соціального працівника - як явище культури буття, суспільства, соціуму.При цьому особливо важливу роль відіграє широке залучення груп соціальних працівників і соціальних педагогів до цієї діяльності, адже на її якість впливають зростання рівня освіти, інформованість, соціально-політична орієнтація, різноманітність інтересів, свобода вибору способу життя, що суттєво підвищує творчий потенціал, формує активну громадянську позицію та професійну готовність до реалізації поставлених завдань. Все це є свідченням того, що необхідно терміново розробляти стратегію соціальної політики як на загальнодержавному, так і регіональному рівнях, переосмислювати основний зміст і напрямки соціальної політики, визначати роль і місце соціально-педагогічної роботи у її реалізації. Шляхом співвіднесення професійних характеристик і вимог соціально-педагогічної сфери з потребами особистості соціального працівника виокремле

Основний зміст дисертації