Організаційно-економічний механізм розвитку спеціальних (вільних) економічних зон - Автореферат

Актуальність дослідження визначається тим, що глибокі структурні реформи, які відбулися в Україні, привели її економіку на магістральний шлях відкритості світовому ринку, капіталу, інноваційному розвитку і вимагають застосування нового ефективного типу відтворення, побудованого на вмілому застосуванні нетрадиційних форм і методів державного впливу на економіку, відповідно до світових стандартів і визначають її головні критерії для поступової інтеграції у світове господарство. А тому велінням часу для України, яка має великий економічний та інтелектуальний потенціал, є активізація інноваційної розбудови економіки, її екологізація, використання високих, енергозберігаючих та безвідходних технологій. Тому переможцями стають ті держави і корпорації, які не просто володіють могутнім науково-технічним потенціалом, але й ефективно використовують для цього нетрадиційні форми та методи державного регулювання економіки, що дає можливість швидше за інших і з меншими витратами проходити цикл “наука-виробництво-збут.” Функціонуючі сьогодні в Україні спеціальні економічні зони виступають першими острівками відкритої економіки, а тому науковим завданням дослідження є сформувати понятійний апарат стосовно спеціальних, вільних, спеціальних-вільних та спеціальних (вільних) економічних зон, визначити основні напрями вдосконалення організаційно-економічного механізму існуючих вітчизняних зон, розбудити в них сковані командно-бюрократичною політичною системою їх внутрішні “локомотивні” сили саморозвитку, запропонувати нові найбільш сучасні типи СЕЗ. Воно має тісний звязок з Концепцією створення спеціальних (вільних) економічних зон в Україні, схваленою Постановою Кабінету Міністрів України від 14 березня 1994 року №167; Програмою розвитку в Україні спеціальних (вільних) економічних зон і територій із спеціальним режимом інвестиційної діяльності на період до 2010 року, схваленою Постановою Кабінету міністрів України від 24 вересня 1999 року №1756; замовленням Української асоціації спеціальних (вільних) економічних зон, договір на створення та передачу науково-технічної продукції від 20 березня 2002 року.Перша - розглядається як частини території країни, якій державою на визначений термін наданий спеціальний правовий і економічний статус, орієнтований на зовнішню торгівлю та іноземні інвестиції з ринковою формою управління, максимально адаптованою до міжнародного права, яка не має тісних звязків із національною економікою, а організаційно-економічний механізм якої має таку систему пільг і стимулів, які дають можливість прискорити її економічний та соціальний розвиток. Друга - розглядається як частина території країни, якій урядом на визначений термін наданий спеціальний правовий і економічний статус, що передбачає ринкову форму управління з частково розподільчою роллю держави, тісні звязки з національною економікою, правова база якої сформована на основі поправок до національного законодавства, максимально адаптованого до світових стандартів, а організаційно-економічний механізм має таку систему пільг і стимулів для вітчизняних та іноземних інвесторів, які в змозі забезпечити прискорене соціально-економічне зростання. Спеціальна-вільна економічна зона - це частина території країни, якій державою на визначений термін наданий спеціальний правовий і економічний статус, що передбачає ринкову форму управління з частково розподільчою роллю держави, має функціонально-технологічні звязки з національною територією, правова база С-ВЕЗ сформована на основі поправок до національного законодавства з урахуванням європейських і світових стандартів, а організаційно-економічний механізм має таку систему пільг і стимулів для вітчизняних та іноземних підприємців, які здатні забезпечити виробництво й розподіл суспільного продукту для досягнення конкретної національної чи регіональної мети. На основі розробленої автором класифікації всі вони обєднуються в 14 основних типів і 40 підтипів: 1) зони вільної торгівлі (мають 6 підтипів - складські й транзитні зони, зони зовнішньої торгівлі, вільні митні і вільні безмитні зони, вільні порти, торгово-виробничі зони); 2) вільні промислові зони (мають 3 підтипи - промислові вільні зони, зони експортної переробки, спеціальна зона заохочення експорту); 3) зони вільного підприємництва; 4) зони спільного підприємництва; 5) науково-технічні зони (мають 15 підтипів - технопарки, технополіси, техніко-впроваджувальні зони, наукові парки, інноваційні центри, технологічні і ділові центри, дослідні парки, комерційні парки, технологічні полюси, технологічні округи, промислові парки, бізнес-інкубатори, зони науково-технічного розвитку, інформаційні центри, агропарки; 6) інноваційні парки; 7) еколого-економічні зони; 8) продовольчі зони; 9) комплексні зони (мають 4 підтипи - відкриті міста, особливі райони, вільні периметри, зони економічного розвитку); 10) сервісні зони, (мають 5 підтипів - банківські, страхові, туристичні, рекреаційні, курортополіси); 11) зони вільної економіки (мають 4 підгрупи - зони економічного сприянн

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ