Організаційно-економічний механізм формування аграрної політики України - Автореферат

Така ситуація складається внаслідок відсутності системного наукового обґрунтування організаційно-економічного механізму аграрної політики. У цьому контексті нагальною вбачається необхідність пошуку нових шляхів та напрямів розвитку організаційно-економічного механізму формування аграрної політики, орієнтованого на сучасні виклики глобального агропродовольчого ринку. Водночас зміна підходів до обгрунтування організаційно-економічного механізму формування аграрної політики держави, згідно з якими вона розглядалася б не лише у якості інструмента державного регулювання, а як особлива форма соціально-економічного представництва інтересів різних соціальних верств населення та сфер економічної діяльності, залишається недостатньо структурованою та не повною мірою теоретично обгрунтованою, що підтверджує актуальність зазначеної проблематики та необхідність подальших досліджень у визначеному напрямі. Як складова наукових досліджень за темою «Розробити і обгрунтувати стратегічні напрями та пріоритети пореформеного розвитку аграрного сектора Північно-західного регіону України» (номер державної реєстрації 0104U008697) дисертаційна робота містить результати дослідження стану агропродовольчої сфери регіонів та обґрунтування напрямів розвитку регіональної складової аграрної політики. В рамках гранту Президента України для підтримки наукових досліджень молодих учених (розпорядження Президента України від 16 грудня 2008 року № 336/2008-рп «Про призначення грантів Президента України для підтримки наукових досліджень молодих учених на 2009 рік») здійснено дослідження інституціональних основ формування аграрної політики України.У першому розділі - «Теоретико-методологічні засади організаційно-економічного механізму формування аграрної політики держави» - сформульовано категоріальний апарат дослідження, визначено гносеологічні витоки, інституціональні основи аграрної політики, системно-синергетичні засади розвитку агропродовольчої сфери, проблеми вибору пріоритетів та оцінки ефективності аграрної політики, сутності та складових організаційно-економічного механізму формування аграрної політики. Аграрна політика розглядається як особлива форма соціально-економічного представництва інтересів різних соціальних верств населення та сфер економічної діяльності, в межах якої за допомогою системи стратегічних і тактичних принципів, цілей, засобів і методів науково-методологічного, політико-правового, соціально-економічного, екологічного, інформаційно-комунікаційного та організаційного характеру вирішуються питання формування продовольчої безпеки держави та забезпечення сталого розвитку сільських територій. Визначальним фактором функціонування агропродовольчої сфери є інституціональне середовище, формування якого здійснюється на основі системного підходу до розвитку всіх його складових - організаційної, ринкової, культурної та ін. Однією зі складових оцінки результативності аграрної політики є система рейтингових індикаторів, які використовуються як інформаційне джерело при вирішенні проблеми мінімізації регіональних диспропорцій у рівні розвитку агропродовольчої сфери та для здійснення моніторингу зближення аграрної економіки окремих регіонів на основі кількісних оцінок критеріїв зближення, встановлення пріоритетів розвитку агропродовольчої сфери і оцінки ступеня досягнення поставлених цілей, ефективності державної політики в зазначеній сфері, прогнозування і планування. У третьому розділі - «Ключові пріоритети щодо формування організаційно-економічного механізму аграрної політики» - відображено особливості реалізації ключових пріоритетів аграрної політики - продовольчої безпеки, розвитку конкуренції в агропродовольчій сфері, якості та безпеки продовольства, розвитку сільських територій на засадах сталості.Аграрна політика розглядається як особлива форма соціально-економічного представництва інтересів різних соціальних верств населення та сфер економічної діяльності, в межах якої за допомогою системи стратегічних і тактичних принципів, цілей, засобів і методів науково-методологічного, політико-правового, соціально-економічного, екологічного, інформаційно-комунікаційного та організаційного характеру вирішуються питання формування продовольчої безпеки держави та забезпечення сталого розвитку сільських територій. Перехід від централізованої аграрної політики, сконцентрованої на аграрному секторі, до інтегрованої політики розвитку сільських територій враховує наявність обєктивного звязку між економічними, екологічними, соціальними і територіальними аспектами життєдіяльності сільських територій, що передбачає створення відповідних місцевих, регіональних і державних інститутів; формування дієвої системи громадського управління на місцевому рівні. Можливість визначення закономірностей функціонування і розвитку цієї системи як ключової передумови забезпечення її життєздатності й стійкості повязується з необхідністю використання методології синергетики при формуванні аграрної політики, сутність якої полягає у пізнанні закономірностей і процесів с

Основний зміст