Організаційно-економічний механізм державного регулювання ринку праці в Україні - Автореферат

проаналізувати стан національного ринку праці на сучасному етапі та виявити особливості його розвитку, зокрема щодо молодіжного ринку праці та ринку праці сільської місцевості і визначити основні шляхи їх вирішення; визначити особливості впливу вимог забезпечення інноваційного розвитку на удосконалення організаційно-економічного механізму державного регулювання ринку праці в Україні. Так, ринок праці визначено як систему виробничих (організаційно-економічних і соціально-економічних) відносин між працівниками, роботодавцями і державою, які охоплюють усі фази відтворення працівника і використання його трудового потенціалу; це сфера, в якій встановлюється певне співвідношення попиту і пропозиції на послуги робочої сили, її ціни та умов праці; забезпечується узгодження інтересів працівників і роботодавців, а також відбувається державна підтримка працюючих та непрацездатних громадян, що реалізується за допомогою нормативно-правової бази і соціальних інституцій. Отже, купити чи продати працю не є можливим, оскільки її як такої ще немає; по-друге, купити чи продати робочу силу як здатність людини до праці неможливо, тому що робоча сила невіддільна від людини-працівника. Негативні тенденції на сучасному ринку праці, повязані з світовою фінансово-економічною кризою, структурним дисбалансом між попитом і пропозицією робочої сили вимагають розробки ефективного організаційно-економічного механізму державного регулювання ринку праці, який має впливати на обсяги сукупного попиту і сукупної пропозиції на базі використання профорієнтаційної, бюджетної, інвестиційної, кредитно-грошової, податкової, протекціоністської, соціальної, регуляторної політики, у їх взаємозвязку, системності і єдності.У дисертації викладені теоретико-методичні основи, сучасний стан та проблеми національного ринку праці і вирішено наукове завдання щодо удосконалення організаційно-економічного механізму державного регулювання вітчизняного ринку праці в умовах трансформаційної економіки. Розгляд понятійного апарату дозволив визначити категорію «ринок праці» як систему виробничих (організаційно-економічних та соціально-економічних) відносин між працівниками, роботодавцями і державою, які охоплюють усі фази відтворення працівника і використання його трудового потенціалу; це сфера, в якій встановлюється певне співвідношення попиту і пропозиції на послуги робочої сили, її ціни та умов праці; забезпечення балансу інтересів працівників і роботодавців, а також відбувається державна підтримка працюючих та непрацездатних громадян, що реалізується за допомогою нормативно-правової бази та соціальних інституцій. Сформовано структуру та уточнено зміст елементів організаційно-економічного механізму державного регулювання національного ринку праці, які складаються із сукупності способів, засобів досягнення раціональної зайнятості при інноваційній спрямованості із орієнтацією на забезпечення економії трудових, фінансових і матеріальних ресурсів. Аналіз сучасного стану національного ринку праці дозволив зробити висновок, що, по-перше, він формується й розвивається в досить суперечливих умовах: з одного боку - загострення демографічної ситуації, відсутність дієвих мотиваційних чинників оплати праці, кризові явища, а з іншого - сприятливий законодавчий клімат, економічна самостійність субєктів ринку, розвиток різних форм власності і господарювання, які дають змогу розвиватися підприємництву та зайнятості населення. Головними напрямами організаційно-економічного механізму державного регулювання ринку праці щодо підвищення його дієвості на найближчу перспективу мають стати: виведення профорієнтаційної роботи на найвищий щабель тактичного і стратегічного планування розвитку вітчизняного ринку праці; удосконалення законодавчо-нормативної бази щодо впровадження організації та регламентування прав і обовязків населення і виконавчих осіб щодо проведення профорієнтаційної роботи (шляхом розробки і реалізації Закону України «Про професійну орієнтацію населення» та складання Профорієнтаційної програми у відповідності до структурної перебудови економіки); законодавчого врегулювання питань роботодавців у процесі професійного навчання та професійної орієнтації, залучення їх до підготовки навчальних програм; реального формування держзамовлення, здійснення поточного контролю знань в учбовому закладі, участі у контролі отриманих знань.