Організаційно-економічні основи комплексного розвитку районного АПК (на матеріалах Харківської області) - Автореферат

Актуальність теми дослідження визначається тим, що в умовах формування соціально орієнтованої ринкової економіки в нашій країні підсилюється роль районної ланки управління, в якій виробничі та соціально-економічні проблеми сільського населення в межах районного АПК територіально та організаційно поєднанні в єдине ціле - сільські адміністративні райони. Широкий спектр різних сільських районів в кожній області унеможливлює однакове централізоване вирішення ключових стратегічних питань сільських територій - підвищення добробуту сільського населення, повязане зі зростанням економічної ефективності виробництва з використанням переваг ринкових механізмів господарювання. Концентрованим виявом нерозвязаності гострих, нагальних проблем районних АПК виступає дотаційний характер фінансування сільських районів як України в цілому, так і Харківської області зокрема. Це зумовило розробку автором методологічних підходів і методичних рекомендацій, які дозволяють виділити диференційні чинники районних АПК з урахуванням різноманіття форм власності та господарювання на селі. Зокрема, це стосується проблем поєднання рослинництва і тваринництва, динаміки виробничої та соціальної інфраструктур, поточної ринкової ефективності з метою довгострокового стратегічного розвитку сільських територій в контексті відродження сільського населення.Автором досліджено еволюцію системи управління сільським господарством у районі від початку заснування губерній і повітів до теперішнього часу. На основі зіставлення функцій держаного регулювання сільським господарством у районах показано різке зменшення впливу держави на основні економічні процеси, що відбуваються в районних АПК. Ця необхідність виявляється як у пошуках зміни системи центрального директивного планування в напрямку виробництва продукції, що має реальний попит споживачів, так і в механізмах управління на районному рівні субєктами, які господарюють. Проведене дослідження виявило особливості державного управління сільським господарством на районному рівні: - у XVIII столітті в Україні повіти, що стали в 1923-1928 р. районами, перетворювалися в процесі розподілу губерній на більш дрібні первинні територіальні одиниці в рамках державної системи управління; У розвинутих країнах і країнах, що розвиваються, сільські території аналогічні сільським адміністративним районам України, які з боку держави підтримуються за допомогою широкого набору організаційно-економічних механізмів.З позицій методології комплексного дослідження районних АПК, на наш погляд, можна виділити три групи чинників, що визначають економічну ефективність ринкового реформування сільського господарства. Комплексність районних АПК на нинішньому етапі розвитку нашої країни, на нашу думку, насамперед, вимірюється співвідношенням продукції рослинництва і тваринництва. Тому дослідження комплексності районних АПК припускає вивчення основних чинників і умов, що порушили традиційно сформовані співвідношення рослинництва і тваринництва в районах. Третім аспектом дослідження комплексності районних АПК виступає ступінь забезпечення обєктивних соціальних потреб сільського населення. Хоча в ринковій економіці обєкти соціальної сфери не знаходяться на балансі підприємств АПК, прибуток сільськогосподарських товаровиробників виступає основним джерелом формування прибуткової частини бюджетів сільських районів в умовах самодостатнього фінансового функціонування.творче використання організаційно-економічних механізмів комплексного розвитку територій у розвинутих країнах і країнах, що розвиваються; За період ринкового трансформування агропромислового комплексу в нашій країні, на жаль, не сформувалися економічні виробничі відносини між II і III сферами АПК, що розташовані в сільських адміністративних районах. Однак, як і раніше, у період централізованої планової економіки, агропромислове виробництво не розглядається поки що як єдиний соціально-економічний процес інтеграції і кооперації спеціалізованих підприємств і галузей, які формують продуктові підкомплекси. Для цього, на наш погляд, доцільно на рівні державних національних довгострокових Програм (5-10 років) визначити перспективну мережу великих спеціалізованих переробних підприємств з урахуванням сформованих сировинних зон, що склалися, існуючих переробних підприємств усіх видів сільськогосподарської сировини з орієнтацією на міжнародні санітарні стандарти і сучасні безвідходні енерго-і ресурсозберігаючі технології. Це припускає повернення до зональної спеціалізації в кожній області для виробництва в кожному з районних АПК тих видів продукції тваринництва, що найбільшою мірою здатні використовувати наявні природні луки, пасовища, косовиці і трудові ресурси кожного із сільських районів.

Основний зміст роботи