Організаційно-економічні механізми державного регулювання туристичної сфери України - Автореферат

У звязку із зазначеним особливої актуальності набуває впровадження таких механізмів державного регулювання, які б сприяли підвищенню якості надання туристичних послуг і задовольняли б усі потреби як вітчизняних туристів, так й іноземних, що сприятиме підвищенню економічної ефективності туризму. Туризм все частіше відіграє роль індикатора політичних відносин між державами, стабілізатора партнерських відносин на міжнародній політичній арені. Тому, зважаючи на велике значення туризму, держава визначила його одним з пріоритетних напрямів розвитку національної економіки та культури, сферою реалізації прав і потреб людини, однією з визначальних складових соціально-економічної політики держави і регіонів. В останні роки в Україні посилюється увага вчених та фахівців, які досліджують проблеми розвитку туризму, до формування національної туристичної індустрії, підвищення економічної ефективності туристичної сфери, використання рекреаційних систем тощо. З метою вирішення окремих завдань використовувались такі методи: статистичного аналізу - для дослідження динаміки, структури й ефективності функціонування туристичної сфери; проблемно-орієнтовний метод - для наукового обґрунтування напрямів вирішення проблем розвитку регіональних туристичних комплексів; компаративний метод - для порівняння розвитку туристичних систем в окремих країнах світу; метод синтезу - при визначенні основних напрямів наукових досліджень з теми роботи, узагальненні вітчизняного та зарубіжного досвіду щодо застосування механізмів державного регулювання туристичної сфери; SWOT-аналіз - для визначення сильних та слабких сторін, внутрішніх та зовнішніх факторів, що впливають на розвиток туризму.У першому розділі - “Теоретико-методологічні засади становлення та розвитку туристичної сфери України як обєкта державного управління” - системно вивчено вітчизняну та зарубіжну літературу стосовно історії туризму, передумов та факторів його розвитку; всебічно проаналізовано наукові праці учених, присвячені дослідженню економічних, соціальних, медичних, правових, географічних аспектів туризму; розглянуто наукові роботи щодо становлення дефініцій державного управління туристичною сферою та механізмів реалізації туристичної політики України. Поряд із цим зазначається, що сфера державного управління туризмом стала предметом наукового дослідження порівняно недавно, а проблема державного регулювання туристичної сфери практично не вивчалась. Ґрунтуючись на положеннях теорії управління, економіки, туризму, встановлено, що при розробці концептуальних засад удосконалення системи державного управління туристичною сферою має бути забезпечена чіткість понятійного апарату. Окремі дослідники застосовують термін “туристський” до всього, що повязано з туристом, а термін “туристичний” - до всього, що стосується діяльності в туризмі, проте наукового обґрунтування такого розмежування не існує. У дисертаційній роботі під державним управлінням сферою туризму розуміється вид діяльності держави, суттю якого є здійснення управлінського організуючого впливу на цю сферу шляхом використання повноважень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування через організацію виконання законів, здійснення управлінських функцій з метою комплексного розвитку вітчизняного туризму, а також забезпечення реалізації державної туристичної політики.На основі докладного вивчення існуючих положень теорії державного управління в роботі здійснено аналіз понять “державне управління сферою туризму”, і “державне регулювання туристичної сфери”. Вивчення нормативно-правової бази туристичної сфери дає підстави зробити висновок, що основою правового регулювання туристичної сфери України є Закон України “Про внесення змін до Закону України “Про туризм”, який визначає загальні правові, організаційні та соціально-економічні засади реалізації державної політики України у сфері туризму та спрямований на забезпечення закріплених Конституцією України прав громадян на відпочинок, свободу пересування, охорону здоровя, на безпечне для життя довкілля, задоволення духовних потреб та інших прав при здійсненні туристичних подорожей. Зясовано, що держава, маючи великі можливості впливу на туризм, може заохочувати або стримувати розвиток тих чи інших відносин у туристичній сфері, відігравати як прогресивну, так і регресивну роль. Обґрунтовано, що на сучасному етапі розвитку туристичної сфери досить складно визначити організаційно-економічні засади побудови раціональної системи державного управління туризмом, оскільки необхідно більш чітко розмежувати компетенції та відповідальності органів державного управління сферою туризму, оптимізувати існуючі механізми державного регулювання, а також визначити межі впливу держави на розвиток вітчизняного туризму, адже сучасні умови характеризуються поєднанням ринкових механізмів регулювання з державними. За результатами вивчення структурних елементів системи державного управління туризмом встановлено, що основними вимогами до неї є забезпечення взаємодії всіх елементів управлінсь

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ