Особливості діяльності радянського уряду щодо організації медико-санітарного обслуговування та лікування репатріантів на території Української Радянської Республіки. Повноваження та функції медико-санітарної ланки усієї вертикалі органів репатріації.
Початок створення мережі органів репатріації в СРСР і розбудови такого напрямку їх діяльності як медико - санітарне забезпечення репатріантів було покладено ухваленою Державним Комітетом Оборони СРСР (далі - ДКО СРСР) 24 серпня 1944 р. постановою №6457-сс «Про організацію прийому радянських громадян, що повертаються на Батьківщину, примусово вивезених німцями, а також тих, хто з різних причин опинився за прикордонною лінією між СРСР і Польщею» [2, арк. 10 жовтня 1944 р. в структурі РНК СРСР організували Управління Уповноваженого РНК СРСР у справах репатріації громадян СРСР із Німеччини та окупованих нею країн (далі - Управління уповноваженого РНК СРСР по репатріації), яке очолив один із керівників радянської військової розвідки - генерал-полковник П. Голіков. Саме працівники цього підрозділу, зі штатом 13 одиниць, мали здійснювати контроль та координацію заходів медико-санітарного обслуговування репатріантів на усіх рівнях. їх безпосередніми завданням також було складання списків дитячих будинків і розміщення дітей-сиріт. На нашу думку союзне керівництво виходило з позиції, що медико-санітарне забезпечення репатріантів - це справа яка за повного контролю та координації центру все ж мала забезпечуватись органами охорони здоровя на місцях проведення репатріації - у союзних республіках і областях. У прикордонній зоні Української РСР - це були перевірочно-фільтраційні пункти НКВС (далі - ПФП) СРСР і збірно-пересильні пункти (далі - 31111) НКО СРСР; в областях і районах республіки - відділи у справах репатріації при виконкомах обласних Рад, відповідальні за репатріацію працівники в районних і міських радах, а також обласні приймально-розподільчі пункти (далі - ПРП).
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
