Організаційна структура як чинник функціонування політичних партій - Автореферат

Це виражається не лише у функціях, які організаційна структура виконує у політичній партії, а й у впливі, який вона здійснює на функціонування інституту загалом. Поряд з ідеологією організаційна структура є невідємним елементом, що утворює політичну партію. Паралельно з посиленням ролі організаційної структури спостерігається зменшення значення ідеології у сучасних політичних партіях. Особливо яскраво це демонструє виникнення нових картельних, адміністративних та «catch-all-parties» (хапай усіх) партій. Організаційна структура будь-якої політичної партії відображає не лише особливості функціонування, а й виражає її сутність.У «Вступі» обґрунтовано актуальність теми дослідження, сформульовано мету та завдання, предмет і обєкт, методи дослідження, визначено наукову новизну, практичне значення отриманих результатів, особливий внесок автора, ступінь апробації результатів дослідження.Отже, організаційна структура політичної партії - це система взаємоповязаних інституційних утворень, що мають свій зовнішній та внутрішній вимір (органи - апарат, первинні осередки - базові елементи тощо), впорядкованість та єдність яких зумовлюється дією політичних та правових інструментів. Можна виділити такі типи керівників партії: партійні боси (займаються виключно партійною діяльністю), відомі партійні політики або так звані „члени за правом” (переважно займаються державною політикою і є „емблемою” партії), вожді або публічні лідери (ефективно поєднують керівництво партією з власною активною публічно-політичною діяльністю). Дослідивши розроблені М.Дюверже підходи до класифікації політичних партій за організаційною структурою, серед яких поділ партій на масові та кадрові; на прямі та непрямі; на партії ордени, спільноти та суспільства; на тоталітарні та спеціалізовані (демократичні), встановлено: класифікаційною основою поділу партій на масові та кадрові є їх походження; оптимальною класифікацією політичних партій за організаційною структурою, тобто такою, яка б найповніше відобразила їх відмінності, є поділ партій на тоталітарні та демократичні; тоталітарні партії є масовими, демократичні ж можуть бути як масовими, так і кадровими. Основними ознаками організаційної структури демократичних англо-американської та континентально-європейської моделей політичних партій є: базові елементи у формі комітетів (англо-американські) та секцій (континентально-європейські); партійний апарат у континентально-європейської моделі партій може мати олігархічний чи аристократичний характер, але у більшості випадків є бюрократичним, а у англо-американських - плебісцитарного чи мережевого типу; партійне керівництво становлять партійні боси в англо-американських, а у континентально-європейських - відомі політики; членство в англо-американських політичних партіях на відміну від континентально-європейських, є нефіксованим, в обох моделях допускається як індивідуальне, так і колективне членство; надання верховенства влади - колегіально-представницьким (зїзд, збори, конференція) центральним органам у континентально-європейських демократичних партіях, а у англо-американських - замкнено-координаційним (комітет, клуб, кокус), також у обох моделях, як правило, існують органи контролю та партійної юстиції; серед принципів організаційної діяльності виділяється принцип демократизму внутрішньо-організаційних відносин, виборності посад, колегіальності, представництва, вільного і добровільного членства тощо; використання переважно правових інструментів оргструктури. Виділено ряд основних відмінностей впливу організаційної структури на функціонування демократичних та тоталітарних політичних партій: По-перше, у тоталітарних політичних партіях організаційна структура спрямована на реалізацію державної політики (оскільки партія фактично перетворюється на державний апарат), тоді як у демократичних політичних партіях вона лише бере участь у формуванні державного апарату шляхом постачання кадрів.У дисертаційному дослідженні наведене теоретико-методологічне узагальнення і вирішення на новому науковому рівні проблеми, що виявляється у розкритті сутності організаційної структури політичних партій. Вони не досліджують організаційну структуру політичних партій як окремий обєкт, а розглядають її в межах вивчення проблем політичного лідерства, ґенези партій, олігархізації чи бюрократизації влади тощо. Натомість у межах структурно-функціонального підходу (М.Дюверже, К.Джанда, Б.Тріш, Дж.Річлі, П.Котер та ін.) організаційна структура досліджується безпосередньо як окрема складова політичної партії. Окрім усталеної типологізації на формальні та неформальні, прямі і непрямі, слабкі та сильні, організаційні структури політичних партій можна поділяти за рівнем централізації (високо-централізовані, централізовані і децентралізовані), за типом децентралізації (локальні, ідеологічні, соціальні та федеративні), за характером співвідношення партійної вертикалі і горизонталі (ізольовані, інкорпоровані, змішані), за взаємозвязком організаційних горизонталі та вертикалі з рівнем централізаці

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ