Організація дозвілля школярів у вітчизняній педагогічній думці (друга половина ХІХ - початок ХХ століття) - Автореферат

На сучасному етапі культурного й духовного оновлення суспільства в Україні суттєвою характеристикою освіти є її перехід до гуманістичної парадигми, згідно з якою в центрі процесів навчання і виховання стоїть особистість, її духовність і моральність, здатність до творчості та самовдосконалення протягом життя. Цінним у цьому контексті є освітньо-виховний досвід прогресивної педагогіки другої половини XIX - початку XX століття, коли характерною особливістю розвитку країни були ідеї національно-культурного відродження, а під впливом певних змін у суспільстві йшов активний пошук моделі освіти й виховання, здатної задовольнити різнобічні запити особистості. На основі аналізу наукових праць історико-педагогічного характеру було зясовано, що окремі аспекти проблеми організації дозвілля школярів розглядалися в контексті дослідження: · розвитку національної системи освіти й педагогічної думки в Україні (А. Актуальність і доцільність наукового осмислення шляхів розвязання проблеми організації дозвілля школярів у другій половині XIX - початку XX століття посилюються виявленими суперечностями, що обєктивно мають місце в сучасній педагогічній теорії й практиці, зокрема: · між соціальним замовленням на змістовне, цікаве дозвілля школярів і відсутністю ефективного науково-методичного забезпечення його організації; Отже, актуальність, теоретична й практична значущість дослідження означеної проблеми, її недостатня наукова розробленість, важливість обєктивної оцінки й творчого переосмислення досвіду минулих років щодо організації дозвілля школярів, а також необхідність подолання виявлених суперечностей зумовили вибір теми дослідження "Організація дозвілля школярів у вітчизняній педагогічній думці (друга половина ХІХ - початок XX століття)".У першому розділі "Теоретичні питання організації дозвілля школярів (друга половина ХІХ - початок XX ст.)" на основі вивчення широкого спектру науково-педагогічної літератури, архівних джерел розкрито витоки ідей організації дозвілля особистості в зарубіжній і вітчизняній педагогіці; обґрунтовано етапи розвязання проблеми організації дозвілля школярів у вітчизняній педагогічній думці другої половини ХІХ - початку XX століття. Проведене дослідження дало підстави визначити організацію дозвілля школярів як планомірну діяльність вихователів (педагогів, батьків), освітніх і соціокультурних інститутів (шкіл, гуртків, клубів, театрів, кінотеатрів, дитячих оздоровчих таборів тощо), органів управління освітою, яка передбачає керівництво, планування та забезпечення (змістове, методичне, інформаційне, кадрове, матеріальне) дозвілля учнів з метою гармонійного розвитку, зміцнення фізичного й духовного здоровя, самовдосконалення учнів, створення умов для їх активного відпочинку. У процесі наукового пошуку на підставі вивчення й аналізу широкого кола історико-педагогічних джерел окреслено витоки розвязання проблеми організації дозвілля школярів у вітчизняній педагогічній думці досліджуваного періоду, а саме: · ідеї античних філософів (Платон, Аристотель, Марк Фабій Квінтіліан) щодо необхідності "правильно користуватися" дозвіллям, щоб воно сприяло різнобічному розвитку особистості, задоволенню її потреб; На підставі аналізу змін у нормативно-законодавчій базі, зясування ступеня уваги до проблеми організації дозвілля в педагогічних колах, інтенсивності утворення та розвитку різноманітних закладів та обєднань для проведення вільного часу було схарактеризовано три етапи розвитку ідеї педагогічно доцільної організації дозвілля школярів у досліджуваний період: 1856 - 1866 рр., 1867 - 1905 рр., 1906 - 1917 рр. дозвілля школяр український загальноосвітній На основі аналізу архівних джерел, урядової документації та науково-педагогічної літератури встановлено, що на цьому етапі було прийнято низку наказів, постанов і правил, які стосувалися законодавчого врегулювання сфери дозвілля, у тому числі: "Правила користування бібліотеками нижчих та середніх навчальних закладів сторонними особами" (1867 р.), "Про бібліотеки" (1867 р.), "Правила про безкоштовні народні читальні та про порядок нагляду за ними" (1890 р.), "Про порядок організації громадських лекцій і літературних читань" (1893 р.), "Порядок відкриття народних читань" (1901 р.), "Правила про книжкові склади при нижчих навчальних закладах" (1904 р.), "Правила про громадські зібрання" (1905 р.).Дослідженням установлено, що організація дозвілля школярів в означених хронологічних межах визначала планомірну діяльність вихователів (педагогів, батьків), освітніх і соціокультурних інститутів (шкіл, гуртків, клубів, театрів, дитячих майданчиків тощо), державних органів, яка передбачала керівництво, планування, забезпечення й облік дозвілля учнів, що було спрямоване на їхній гармонійний розвиток, зміцнення фізичного й духовного здоровя, самовдосконалення, створення умов для активного відпочинку школярів. У процесі наукового пошуку на основі всебічного аналізу й узагальнен

Основний зміст дисертації