Розробка теоретико-методологічних та методичних підходів до соціологічного аналізу організації як суб’єкта соціально-економічних змін. Характеристика аспектів управлінських стратегій щодо удосконалення системоутворюючих елементів організаційних форм.
Стратегії розвитку організацій мають базуватися на новій концепції управління, яка відповідає вимогам часу. Необхідність і неминучість формування ринкової інфраструктури, тобто нової системи структурно-функціональних утворень - інститутів ринку - теж передбачає вивчення проблем організацій та управління ними. Усвідомлюється необхідність сконцентрувати увагу не стільки на подальшому удосконаленні організаційних відносин, що існували раніше, скільки на виробленні суспільних структур та організацій, котрі б відповідали новим вимогам. Організації мають власне обличчя, свою культуру, імідж, які сприяють їх становленню при наявності обгрунтованої стратегії та ефективного використання ресурсів, у т. ч. людських. Спираючись на сучасні наукові розробки, узагальнюючи організаційний досвід, соціологія сприяє розкриттю інноваційного потенціалу організацій, їх соціальних можливостей, прогнозує їх подальший розвиток.У першому розділі “Теоретичні підходи до соціологічного аналізу соціальних організацій” розглянуто наукові підходи до розуміння феномена організації, основні напрямки розвитку теорії соціальних організацій; зосереджено увагу на особливостях організаційних змін у період соціально-економічної трансформації суспільства. Хоч організація як процес покликана забезпечити обєднання та регламентацію дій людей (груп) в ході спільної діяльності і певний рівень соціального порядку, злагоди, остання проходить суперечливо, шляхом подолання дезорганізації, безладу. Вона є елементом соціальних звязків і в умовах відчуження індивіда від організації, членом якої він є, предстає не результатом вільного узгодження потреб, інтересів, цілей учасників організаційного процесу, а способом координації спільних дій, методом досягнення спільного результату, засобом підкорення людини в організації. Дефетишизація організації як соціологічна проблема включає такі основні напрямки досліджень, як перегляд основних організаційних цінностей (соціальної відповідальності та ін.), усвідомлення ціннісно-раціональної природи цілей організацій; переоцінку ролі людини в організації; тлумачення сутності організацій в термінах дихотомії “одноманітність - багатство образів”, за допомогою плюралістичної картини соціального світу, шляхом конкретизації елементів зовнішнього і внутрішнього соціального середовища організації та ін. Зазначено, що криза чисто інструментального виробництва і поява ціннісно-орієнтованої економіки сприяє утворенню нової інституційної основи економічної діяльності і, як наслідок, висуває нові вимоги до організацій, які забезпечують процеси виробництва, розподілу, обміну матеріальних благ та послуг в нерозривному звязку з іншими сферами суспільства.Концепції циклів життя різноманітних обєктів, систем, процесів одержують все більше розповсюдження та визнання завдяки їх науковому потенціалу, наявності можливостей підвищення ефективності організаційних та управлінських рішень. Тільки розвинена організаційна культура може виконувати такі функції, як алгоритмізація організаційних взаємодій; репрезентація традиційних зразків поведінки персоналу; зняття психічної напруженості членів організації, котрі чітко знають, що чекає від них остання; зниження ризику невдач при злиттях та поглинаннях підрозділів; ефективне застосування системи санкцій та винагород; визначення правил користування інформацією; здійснення контролю в організації; виробітка нових зразків поведінки, стандартів, норм. Критеріями динамізму організаційної культури виступають такі ознаки, як можливість персоналу впливати на організаційні процеси; міра соціальної відповідальності організації та її членів; репутація останньої (наявність договірних організаційних і міжорганізаційних норм, відносин, дотримання угод); професійна мобільність її членів; відкритість до зміни функцій, структур, зокрема, соціальної. Організація підтримує соціальну структуру через закріплення рольового та статутного розподілу персоналу; через відкритість-закритість мобільності персоналу, залучення його до обговорення й вирішення організаційних проблем, через діяльність керівників як організаторів економічних і соціальних взаємодій. Організаційний розвиток - це зусилля, котрі а) заплановані в масштабі всієї організації; б) керовані зверху; в) їх ціль - підвищити життєздатність організації шляхом запланованого втручання в організаційний процес за допомогою наукового знання про організацію та управління.
План
2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы