Методичні аспекти розвитку оренди в системі відносин власності у сільськогосподарському виробництві з урахуванням аспектів проведення аграрної реформи в Україні. Оцінка процесу реформування майнових відносин у частині залучення та використання майна.
Аннотация к работе
Орендні відносини в сільськогосподарському виробництві набувають визначального характеру. Нині оренда виступає формою реалізації прав власності орендодавців і є одним із засобів їх соціального захисту та створення матеріально-технічної бази нових аграрних формувань. Ефективне функціонування механізму орендних відносин ускладнюється й через кризові явища у народному господарстві, у тому числі й аграрному секторі. Тому необхідність вирішення важливої народногосподарської проблеми удосконалення організації та механізму орендних відносин в аграрному секторі економіки у період його трансформації й обумовила актуальність обраної теми дисертаційного дослідження та визначила її наукове і практичне значення. В умовах обмежених строків реформування сільськогосподарського виробництва і становлення нових організаційно-правових форм господарювання на приватній основі організаційні та економічні питання оренди землі і майна залишаються найменш дослідженими в системі аграрних відносин і недостатньо висвітленими у спеціальній літературі.З передаванням землі та інших засобів виробництва в оренду відбувається розмежування цих прав: право власності і розпорядження залишається за орендодавцем, а право володіння та користування переходить до орендаря (рис. Вважаємо, що оренда - це, з одного боку, відносини власності, тобто одержання в певний період прав володіння і користування землею й іншими засобами виробництва, а з другого - ефективна форма підприємницької діяльності. Як відомо, орендна плата - обовязкова винагорода, яку орендар вносить орендодавцеві за володіння і користування земельною ділянкою, майном незалежно від наслідків господарської діяльності. Розмір орендної плати за землю має визначатися на ринкових засадах з урахуванням співвідношення між попитом і пропозицією на земельні ділянки певного використання та місця розташування; реальної, а не нормативної доходності землі, рівня платоспроможності орендарів. Короткі терміни такої оренди не спонукають орендарів до вкладень коштів у ці землі.Становлення організаційно-правових форм господарювання із залученням в оренду землі і майна нових власників відбувається в умовах відсутності належного правового та організаційного забезпечення аграрної реформи. Відсутність виваженого й чіткого механізму реформування колективних сільськогосподарських підприємств призвела до розриву при формуванні власників землі й майна у новостворених господарських структурах, що негативно вплинуло на розвиток відносин власності та ефективне функціонування орендного механізму. Оренда, у вузькому розумінні, розглядається як спосіб використання матеріально-технічних засобів і землі, а в широкому - в контексті створення конкурентоспроможних підприємницьких структур, з одного боку, та мотивів і стимулів до високопродуктивної праці - з іншого. Оренда, як засіб забезпечення оптимальності розмірів субєктів підприємницької діяльності і встановлення відповідності між земельною площею та іншими засобами в господарстві, справляє різний вплив на відтворення орендованих основних засобів і збереження (підвищення) родючості грунту залежно від строків і виду оренди. З метою ефективного використання та збереження розпайованої власності (землі та майна) необхідно всім співвласникам, що виявили бажання спільно використовувати майно (землю), укладати договір про спільне володіння, користування та розпорядження майном (землею).