Орден тамплієрів у середні віки - Дипломная работа

КУРСОВА РОБОТА НА ТЕМУ ОРДЕН ТАМПЛІЄРІВ У СЕРЕДНІ ВІКИ План Вступ Розділ 1. Заснування та особливості функціонування ордену 1.1 Історія створення ордену 1.2 Особливості внутрішнього устрою ордену 1.3 Відношення до жінок 1.4 Фінансово-економічна діяльність тамплієрів Розділ 2. Військово-політична діяльність тамплієрів у середньовіччі Висновки Список використаних джерел та літератури Додатки Вступ Актуальність теми дослідження. Значну науково-теоретичну цінність становить об’єктивна розробка питань внутрішнього устрою ордену тамплієрів; його територіальної локалізації; теолого-ідеологічних засад діяльності; взаємовідносин з іншими орденами, населенням, королівською владою та папою; характеру участі в хрестових походах та фінансово-економічної діяльності; причин загибелі ордену. Поставлена мета конкретизується наступними дослідницькими завданнями: ? відтворити причини та особливості заснування ордену тамплієрів; ? проаналізувати внутрішню структуру та її вплив на функціонування ордену; ? дати оцінку розвитку фінансово-економічної діяльності рицарів; ? реконструювати участь тамплієрів у хрестових походах; ? охарактеризувати здійснення судового процесу над рицарями ордену та з’ясувати причини зникнення тамплієрів з історичної арени. Предмет дослідження становлять причини та історичні обставини створення ордену, формування схеми його функціонування та внутрішньої ієрархії, соціальні аспекти діяльності рицарів, участь в розвитку фінансової системи Франції та інших європейських держав, а також військові дії у численних хрестових походах, причини та особливості припинення існування ордену тамплієрів. Також матеріали курсової роботи можуть використовуватись при підготовці спецкурсів та семінарських занять у вищих навчальних закладах. орден тамплієр хрестовий похід Розділ 1. Згідно з його даними орден був заснований в 1118 р. Гуго де Пейн і Годфруа де Сент-Омер, які зявилися до двору короля Єрусалиму Балдуїна II і попросили дозволу охороняти паломника на шляху колії від Яффи ка Єрусалиму. Король віддав в їх розпорядження південне крило палацу, неподалік Храму Господнього. У 1119 році в Єрусалимі знатні люди рицарського походження, віддані Богові, релігійні і богобоязливі, - розповідав через півстоліття єпископ Тірський Вільгельм, - заявили про своє бажання провести все життя в цнотливості, слухняності і без майна, відавши себе панові Патріархові на служіння за прикладом регулярних каноніків [10, с.120]. Пройшло декілька років після завоювання хрестоносцями Єрусалиму, в Святу Землю спрямувався широкий потік паломників, треба було їх охороняти, - і декілька рицарів запропонували узяти на себе цю турботу. Рицарів було девять, але суспільство (і літописці) дуже швидко зрозуміли, що двоє рухали все підприємство: Гуго де Пен і Жофруа Сен-омер. Рицарі відправилися в Європу збирати гроші на свою організацію. Де Пен і Сен-омер обїхали Францію, Іспанію, Англію, Німеччину, Італію. Бернард Клервосський, співвітчизник перших тамплієрів, сам герой приватної ініціативи (за чотири роки до ідеї де Пена він заснував монастир, що став ядром майбутнього ордена цистерціанців). Адже убити кого-небудь заради Христа або бажати прийняти смерть заради Нього не тільки абсолютно вільно від гріха, але і вельми похвально і гідно [25, с.7]. 1.2 Особливості внутрішнього устрою ордену У перші роки існування орден складався з невеликої групи братів і магістра - за традицією, засновників було девять. Основою Статуту храмовників послужив статут чернечого Ордена цистеріанців (не військово-чернечого, а просто каторицького чернечого), найстрогішого і жорсткого статуту [15, с.9; 7, с.12?14]. Тільки вони могли обіймати вищі керівні посади (великий магістр, магістри володінь, капітульєри, каштеляни, драпієри і тому подібне) [31, с. У серйозних питаннях (оголошення війни або перемиря, призначення командорів провінцій і головних чиновників, прийом нового брата в орден) було потрібне рішення зборів вищих чинів ордена - великого капітулу (сенешаль, маршал, командори королівства і міста Єрусалиму, командор Акри, доглядач одягу і командори Тріполі і Антіохії). До 1260-х рр. тільки син рицаря або (син) сина рицаря, народжений в законному шлюбі, міг поступити в ряди братів Храму. У числі їх боржників всі - від селян до королів і пап. Банківська справа у них настільки розвинена, що Філіпп II Август довірив скарбникові Ордена виконання функцій міністра фінансів. Не тільки французькі королі довіряли казну держави тамплієрам, ще на 100 років раніше один з ключів від єрусалимської казни зберігався у них. Фінансова діяльність і непомірні багатства ордена викликали заздрість і ворожнечу сильних світу цього, особливо французького короля Філіппа IV Красивого, який побоювався посилення тамплієрів і, вічуваючи постійний брак грошей (він сам був великим боржником ордена), жадав прибрати до рук їх майно.