Оптимізація остеосинтезу нижньої щелепи накістковими мініпластинами (клініко-експериментальне дослідження) - Автореферат

Незважаючи на численність методів хірургічного лікування переломів нижньої щелепи, в останні десятиліття широкого поширення набув спосіб остеосинтезу накістковими мініпластинами, які фіксують до відламків щелепи внутрікістковими гвинтами (Павлов Б.Л., Мозговая С.В., 1992; Рузин Г.П., Челий А.И., 1997; Марикуца В.И., 1999; Wilk Величезний клінічний досвід у різних країнах світу підтвердив високу ефективність при лікуванні практично будь-яких переломів і економічну рентабельність остеосинтезу мініпластинами, що забезпечило йому гідне місце в щелепно-лицевій травматології. Основним недоліком стандартних мініпластин є недостатня жорсткість фіксації при остеосинтезі, наприклад, в області кута щелепи, а також при фіксації багатооскольчатого перелому, коли кут стандартно вигнутої пластини не завжди збігається з кутом щелепи конкретного пацієнта і, як наслідок цього, виникає загроза поранення ендоосальними гвинтами або судинно-нервового пучка щелепи, або коренів зубів (Марикуца В.И., 1998, 1999). Враховуючи різноманітність переломів нижньої щелепи, виникає також необхідність на доопераційному етапі в проведенні математичного розрахунку і компютерного аналізу фіксуючих властивостей конструкції мініпластини і визначення мінімальної кількості і довжини ендоосальних гвинтів в кожному конкретному випадку (Светловский А. А., 1996; Чуйко А.Н., Бочарова Э.В., 2000). Методи дослідження: клінічні; рентгенографічний метод - для виявлення локалізації перелому, показань до оперативного лікування і контролю зіставлення відламків кістки; реографічне дослідження - для порівняльної оцінки відновлення регіональної гемодинаміки; метод термометрії - для визначення відновлення місцевих факторів кровонаповнення та енергетичної рівноваги; алгезиметричний метод - для оцінки темпів відновлення нижньощелепного нерва, як фактору, що визначає темпи консолідації кісткових відламків; компютерний аналіз і математичний метод кінцевих елементів - для вивчення фіксуючих властивостей різних видів мініпластин та засобів фіксації в експерименті; статистичні методи обробки отриманих результатів.Розроблена та запропонована нова пластина для остеосинтезу переломів нижньої щелепи, фіксуючі властивості якої експериментально досліджені методом компютерного моделювання з використанням кінцево-елементного методу за допомогою програм “Solid Works 2001” і “Cosmo Works v. Клінічні дослідження були проведені у 43 хворих з переломами нижньої щелепи, які були розділені на дві групи. Після адаптації хворого в приміщенні для обстеження на протязі 20 хвилин і розміщення електродів наносили збудження струмом у ментальних крапках шляхом плавного збільшення сили струму до появи перших відчуттів у виді поколювання (“тактильний поріг”) і потім, збільшуючи силу струму, реєстрували “поріг болю”, тобто початок появи болю. При згинанні проміжної частини пластини поперечні її пелюстки займають положення, яке перпендикулярне до кожного з відламків, і під час операції легко й міцно, шляхом підгинання, охоплюють відламки та утримують їх, забезпечуючи додаткові точки фіксації, дозволяючи вводити мінімальну кількість гвинтів, що фіксують пластину до масиву кістки (мал. При компютерному випробовуванні в результаті динамічних досліджень (наростання жувального навантаження від 0 до 100 Н) на моделях щелеп з імітованими переломами в області кута вдалося відтворити зсув відламків друг щодо друга до появи щілини і зафіксувати наступні показники: - Поява щілини при використанні однієї стандартної пластини, накладеної перпендикулярно щілини перелому і зафіксованої двома гвинтами до кожного з відламків (всього чотири), виникала при дії жувального зусилля, рівного 70 Н.Розроблено нову конструкцію накісткової пластини, використання якої можливо при різній локалізації і складності перелому нижньої щелепи, а також при переломах інших кісток лицьового черепа. 14 поперечних пелюстків пластини розмірами 14 х 2 мм служать додатковими елементами фіксації, а двадцятиміліметрова проміжна частина пластини при вигині її в області кута - для адаптації до індивідуальних особливостей нижньощелепної кістки. Використання компютерного методу кінцевих елементів при встановленні фіксуючих властивостей пластин представило можливість визначити конструкцію пластини з максимальними фіксуючими властивостями, використовуючи мінімальну кількість імплантованого металу при переломі кістки. Проведені електрофізіологічні дослідження довели, що використання при операції остеосинтезу запропонованої пластини не приводить до погіршення інервації і кровообігу в зоні травми в порівнянні з групою обстежених хворих, остеосинтез у яких проводився стандартними пластинами. При переломі в області тіла нижньої щелепи варто використовувати фіксуючі елементи в такий спосіб: на довгому відламку - гвинт далі від щілини перелому, а поперечний пелюсток - ближче до щілини перелому; на короткому відламку - два пелюстки з двох сторін від ендоосального гвинта.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ