Оптимізація лікування та медичної реабілітації хворих на хронічний пієлонефрит, поєднаний з цукровим діабетом 2 типу - Автореферат

Вважають, що в теперішній час від 25 до 40% усіх внутрішніх хвороб перебігає на тлі хронічних патологічних процесів в організмі, які суттєво впливають на патогенетичні ланки та клінічні прояви захворювань за типом синдрому взаємного обтяження (М.Ю. Так, не менше 40% осіб у віці 15-75 років мають водночас дві та більше хвороб, а чотири хвороби поєднуються у кожного пятого терапевтичного хворого (В.П. Застосування антибактеріальної терапії у хворих на хронічний ПН дозволяє домогтися ліквідації клінічної симптоматики загострення хронічного ПН, але в цих пацієнтів залишаються порушення імунної реактивності та гемореології, що створює умови для тривалого перебігу патологічного процесу і ускладнює перебіг ЦД, коморбідного з ПН. Сьогодення характеризується постійно зростаючою антибіотико-резистентністю патогенної мікрофлори, великою кількістю побічних ефектів при застосуванні сучасних хіміопрепаратів та змінами імунологічної реактивності населення, особливо за наявності ЦД, тому увагу лікарів в теперішній час привертають препарати на основі лікарських рослин, які відрізняються достатньою ефективністю та водночас малою токсичністю, що дозволяє використати їх упродовж тривалого часу (М.С. Мета дослідження - встановити клініко-патогенетичні особливості загострення хронічного пієлонефриту, поєднаного з цукровим діабетом 2 типу і оптимізувати лікування та медичну реабілітацію даної поєднаної патології.В умовах Луганської міської багатопрофільної лікарні (ЛМБЛ) № 5 було обстежено 166 хворих, а саме група хворих з коморбідною патологією (132 хворих), що страждали на загострення хронічного ПН, поєднаного з ЦД 2 типу, у віці від 45 до 61 року (середній вік 56,2±4,8), котрі лікувалися в ендокринологічному відділенні ЛМБЛ № 5 та групу порівняння (34 хворих) на загострення хронічного ПН з відсутністю ЦД у віці від 40 до 61 року (середній вік 55,9±5,8), котрі лікувалися в терапевтичному відділенні ЛМБЛ № 5. У залежності від способу лікування обстежені групи з коморбідною патологією були розподілені на дві групи, рандомізовані за статтю, віком та ступенем важкості коморбіної патології: основну, що включала 65 пацієнтів, базисне лікування яких доповнювалося призначенням комбінації канефрону Н по 50 крапель 3 рази на добу внутрішньо незалежно від прийому їжі та тіотриазоліну 2,5% розчину по 2,0 мл внутрішньомязово 1 раз на добу, щоденно впродовж 2 тижнів поспіль і групу зіставлення - 67 пацієнтів, що отримували лише базисну та цукрознижувальну терапію. Пацієнти першої групи в комплексі медичної реабілітації отримували канефрону Н по 2 драже 3 рази на добу внутрішньо незалежно від прийому їжі після виписки зі стаціонару впродовж 1 місяця поспіль, а хворі другої групи вживали лише загальноприйняті препарати медичної реабілітації (адаптогени, полівітаміни). Дизуричні розлади, які спостерігалися у вигляді поллакіурії (до 10-15 разів на добу), ніктурії, поєднаної з поліурією, відчуття неспорожненого сечового міхура та ішурії, були наявні в обох групах хворих, проте при поєднаній патології в 5,6 раза (pj<0,01) переважала ніктурія, що виявлялося у 48 хворих (36,4%) та 2,2 раза частіше (pj<0,05) відмічалася поллакіурія, що виявлялася у 62 пацієнтів (47%) з поєднаною патологією при порівнянні з хворими з відсутністю ЦД. ОМБ була більш виразною у групі хворих із загостренням хронічного ПН та відсутністю ЦД відносно хворих з коморбідною патологією, а також при порівнянні з групою контролю в 1,5 раза альдегідпохідні дінітрофенілгідразонів (АДФГ) (рт<0,05) та в 1,3 раза кетопохідні дінітрофенілгідразонів (КДФГ) (рт<0,05) більше при спонтанній ОМБ і становили: група з коморбідною патологією АДФГ в середньому 0,27±0,002 од. опт. щільності на мл (Е/мл) сироватки, а КДФГ в середньому 2,6±0,02 Е/мл сироватки, група порівняння - АДФГ в середньому 0,33±0,09 Е/мл сироватки, КДФГ в середньому 2,74±0,03 Е/мл сироватки та в 1,3 раза більше як АДФГ (рт<0,05), так і КДФГ (рт<0,05) при металкаталізованій ОМБ і дорівнювали в групі з коморбідною патологією в середньому 0,27±0,002 Е/мл сироватки та 2,55±0,02 Е/мл сироватки, а в групі порівняння - 0,28±0,002 Е/мл сироватки та в середньому 2,82±0,023 Е/мл сироватки відповідно, проте порівняльні дані показників у двох групах не вірогідні.У дисертаційній роботі наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання в галузі внутрішніх хвороб, яке полягає у визначенні клінічних особливостей перебігу хронічного ПН, поєднаного з ЦД 2 типу, поглибленні уявлень про метаболічні та імунологічні порушення при даній коморбідній патології. Клінічні прояви загострень хронічного ПН у хворих в поєднанні з ЦД 2 типу характеризуються переважанням інтоксикаційного синдрому слабкого ступеня активності в 1,2 раза, помірною активностю запального процесу; дизуричними розладами (ніктурією, що реєструвалася в 5,6 раза частіше, неспорожненим сечовим міхуром - в 1,7 раза та поллакіурією - в 2,2 раза частіше); меншою частотою больового синдрому у середньому в 1,8 раза, що супроводжувалось незначним зниженн

Основний зміст роботи