Оптимізація лікування гострої мезентеріальної ішемії, ускладненої інфарктом кишки - Автореферат

Особливої актуальності при лікуванні хворих з інфарктом кишки набуває проблема неспроможності міжкишкового анастомозу (Бондаренко Н.М., 1999, Радзиховський А.П., 2001), яка зумовлена прогресуванням тромбозу мезентеріальних судин у післяопераційному періоді, погіршенням мікроциркуляції внаслідок реперфузії, надзвичайно важкою інтраопераційною діагностикою життєздатності її стінки. Велика кількість авторів сходяться на думці про неможливість накладання анастомозів в умовах гострої мезентеріальної ішемії та перитоніту, а пропонують виведення стоми як метод завершення оперативного втручання. Оптимізувати тактику лікування хворих із гострою мезентеріальною ішемією, ускладненою інфарктом кишки, знизити післяопераційну летальність. · Вдосконалити та впровадити тактику до-та післяопераційного ведення хворих з гострою мезентеріальною ішемією, ускладненою інфарктом кишки для покращення результатів лікування інфаркту кишки, зниження частоти післяопераційних ускладнень та летальності. Вивчали ретроспективно за даними карт стаціонарних хворих причини високої летальності при інфаркті кишки та досліджували ефективність розробленої нами тактики лікування пацієнтів із інфарктом кишки (введення глюкокортикоїдів на ранніх етапах лікування пацієнтів, аортомезентерікографія та інтервенційні втручання на мезентеріальній артерії, визначення меж життєздатності за результатами пульсоксиметрії кишки та відтерміноване накладання міжкишкового анастомозу) за результатами клінічного дослідження пролікованих пацієнтів.Накладали анастомози (по 3 у кожної тварини) на ділянках із різним рівнем сатурації та аналізували частоту неспроможності анастомозів в залежності від рівня насичення крові киснем стінки кишки. Встановлено, що вже через 1 годину після моделювання ГМІ у тварин обох груп мало місце статистично достовірне підвищення концентрації NO2- - на 11,9% в групі К та на 16,3 % у групі D (різниця між обома групами недостовірна). Крім того, у 37,5% випадків тварин групи К через годину після початку експерименту при гістоморфологічному дослідженні виявлено некроз слизової оболонки тонкої кишки У жодної з тварин групи D таких змін не виявлено, мали місце лише ішемічні зміни (вогнищеві дрібні крововиливи в слизовій оболонці, повнокрівя судин, стази і сладжи еритроцитів, помірна лейкоцитарно-лімфоцитарна інфільтрація). На противагу групі К, у дексаметазоновій групі виявилась інша тенденція - тут концентрація NO2-зменшилась на 15%, хоча візуальне ураження кишки збільшилось аналогічно групі К - на 12,9%, проте все ж було вірогідно меншим, ніж у групі К. Аналіз отриманих даних встановив, що незворотні зміни кишкової стінки виникають уже через 1 годину від моменту розвитку оклюзії ВМА, які спочатку проявляються у вигляді некрозу слизового шару, ще через годину приєднується некроз підслизового шару, а через 4 години - трансмуральний некроз усієї кишкової стінки.У дисертації, відповідно до поставленої мети, вирішене наукове завдання по оптимізації тактики лікування хворих із гострою мезентеріальною ішемією, ускладненою інфарктом кишки, знижено післяопераційну летальність та зроблені наступні висновки: 1. Проведені експериментальні дослідження встановили, що використання глюкокортикоїдів для корекції надлишкового синтезу оксиду азоту при гострій мезентеріальній ішемії, ускладненій інфарктом кишки, являється ефективним фармакотерапевтичним заходом, який статистично достовірно (р<0,01) знижує синтез оксиду азоту при інфаркті кишки. Це дозволило відтерміувати незворотні зміни з боку стінки кишки, що корелювало із меншою довжиною ураження кишки (р<0,005) та більшою тривалістю життя тварин. Застосування пульсоксиметрії в експерименті дозволило встановити межі життєздатності кишки та обєм її резекції при інфаркті кишки. Активна хірургічна тактика із застосуванням глюкокортикоїдів при найменшій підозрі на інфаркт кишки, використання у передопераційному періоді аортомезентерікографії та черезшкірних інтервенційних втручань, резекцію безумовно нежиттєздатних ділянок кишки за даними інтраопераційної пульсоксиметрії кишкової стінки, накладання відтермінованого анастомозу та активного моніторингу зони анастомозу при планових лапаростоміях є ефективною та дозволяє знизити частоту ускладнень та госпітальної летальності з 89,4% до 63,8% (p<0,005).

Основний зміст роботи