Оптимізація хірургічного лікування рецидивних пахвинних гриж - Автореферат

Висока частота повторних рецидивів після автопластичних операцій обмежує застосування цих втручань при лікуванні рецидивної пахвинної грижі (В. М. Основними причинами виникнення повторного рецидиву пахвинної грижі, з одного боку, є наявність атрофічно змінених тканин у пахвинній ділянці, з іншого - застосування загальноприйнятих способів хірургічного лікування, які не забезпечують механічну міцність у зоні герніопластики і не усувають умови рецидивування грижі - слабість задньої стінки пахвинного каналу. Застосування алопластичної герніопластики без натягу тканин, зокрема, за методами Lichtenstein, Gilbert, Rutkow, Trabucco, сприяє покращанню результатів лікування рецидивної пахвинної грижі, проте, не виключає виникнення повторних рецидивів, частота яких становить від 10 до 20% (В. Ф. Це зумовлене тим, що ці способи при рецидивних пахвинних грижах не завжди забезпечують надійне укріплення задньої стінки пахвинного каналу, оскільки допоміжний пластичний матеріал фіксують до атрофічних і рубцево змінених тканин. Таким чином, незадовільні результати хірургічного лікування рецидивних пахвинних гриж, висока частота повторних рецидивів, відсутність критеріїв оцінки вираженості дегенеративно-атрофічних змін опорних структур пахвинної ділянки та неефективність існуючих способів алогерніопластики зумовили необхідність проведення даного дослідження.Обстежені та оперовані 250 пацієнтів з приводу рецидивних пахвинних гриж віком у середньому (53,1 ± 2,6) року, які за період з 2000 по 2006 р. перебували на лікуванні у І хірургічному відділенні клінічної лікарні № 15 м. Аналіз автопластичних оперативних втручань та макроскопічна оцінка мязово-апоневротичних структур пахвинної ділянки під час виконання пахвинної герніопластики свідчили про неефективність цих операцій у 238 (95%) пацієнтів. Щодо причин рецидивування після алопластичних оперативних втручань у 12 (5%) пацієнтів з рецидивними пахвинними грижами, було встановлено міграцію та зморщування допоміжного пластичного матеріалу, повязані з ненадійною його фіксацією до рубцево-атрофічних структур пахвинного каналу. До першої групи включений 21 пацієнт з рецидивною пахвинною грижею, що виникла вперше; до другої групи - 23 пацієнти з багаторазово рецидивуючими грижами, які були раніше оперовані по 2 - 5 разів з приводу даного захворювання. Так, у пацієнтів з первинними рецидивними пахвинними грижами за виражених дегенеративно-атрофічних змін опорних структур пахвинної ділянки показаною й ефективною виявилась комбінована герніопластика без натягу тканин з використанням поліпропіленової сітки; у пацієнтів з багаторазово рецидивуючими пахвинними грижами за значно виражених дегенеративно-атрофічних змін опорних структур пахвинної ділянки - преперитонеальна герніопластика за допомогою доступу через пахвинний канал з використанням поліпропіленової сітки.Патогенетичним критерієм вибору оптимального способу герніопластики при первинних рецидивних пахвинних грижах, як показали результати морфологічних досліджень, є вираженість дегенеративно-атрофічних змін опорних тканин пахвинної ділянки, а при повторних - значна їх вираженість, що вимагає диференційованого підходу до розміщення та фіксації допоміжного пластичного матеріалу. Оптимальним допоміжним пластичним матеріалом серед тих, які найчастіше використовують при хірургічному лікуванні рецидивних пахвинних гриж (Prolene, Mersilene, Vipro, Vipro II), за результатами експериментального дослідження є поліпропіленова сітка, яка спричиняє достовірно (Р <0,05) найменшу запальну реакцію тканин, найбільш активно проростає сполучною тканиною та забезпечує надійну механічну міцність зони герніопластики.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ