Оптимізація хірургічного лікування дифузного токсичного зоба на підставі морфодіагностичних критеріїв - Автореферат

Вивчення захворювань щитоподібної залози (ЩЗ) є одним із пріоритетних напрямків в галузі ендокринології, а пошук ефективних методів їхнього лікування залишається актуальним (Балаболкін М.І., 1998, 2002; Дєдов І.І. та співавт., 2000; Тронько М.Д., 2002). Аналіз джерел літератури свідчить, що одним із найбільше важких ендокринних захворювань ЩЗ залишається дифузний токсичний зоб (ДТЗ) (Шевченко С.І., Сивожелезов А.В., 1997; Павловський М.П. та співавт., 1999; Рибаков С.І. та співавт., 2003). Дослідити морфофункціональний стан кальцитонін-і соматостатин-продукуючих клітин щитоподібної залози, оцінити його прогностичне значення у хірургічному лікуванні хворих на дифузний токсичний зоб. Морфофункціональний стан щитоподібної залози хворих на дифузний токсичний зоб визначали за допомогою гістологічних, гістохімічних, імуногістохімічних досліджень; клінічний стан хворих оцінювали методами загальноклінічного та ультразвукового дослідження, вміст у сироватці крові трийодтироніну (Т3), тироксину (Т4) та тиреотропного гормону (ТТГ) визначали радіоімунологічним методом; концентрацію антитіл до тиреоглобуліну та мікросомального антигену визначали імуноферментним способом. Вперше у хворих на дифузний токсичний зоб визначено два основні типи змін у щитоподібній залозі: вузло-паренхімний (паренхімно-вузловий) - тип А і фолікулярний - тип Б, що відрізняються гістологічною будовою, гістохімічними і імуногістохімічними показниками.Із них 79 хворих становили основну (дослідну) групу, 30 - контрольну. (60 %) хворих стверджено тиреотоксикоз середнього ступеня важкості, у 44 (40 %) хворих - важка форма. У всіх хворих після трепанобіопсії і субопераційної експрес-біопсії тканину ЩЗ піддавали гістологічному, гістохімічному і імуногістохімічному дослідженням. Ефективність оптимізованого методу хірургічного лікування оцінювали шляхом вивчення безпосередніх результатів у всіх оперованих хворих, а також клінічно-лабораторного обстеження хворих у найближчі (на другу, сьому-девяту добу, через три, шість місяців) і віддалений термін (через один рік) після операції. У 76 (69,9 %) хворих тривалість захворювання була від двох до 12 років, у 33 (30,1 %) хворих від півтора до двох років.У хворих на дифузний токсичний зоб виявлено два типи будови щитоподібної залози: паренхімно-вузловий (вузло-паренхімний) - морфотип А і фолікулярний - морфотип Б, що відрізняються гістологічною будовою, гістохімічними й імуногістохімічними показниками. При визначенні морфотипів щитоподібної залози прогностичне значення має морфофункціональний стан кальцитонін-і соматостатин-продукуючих клітин щитоподібної залози: збільшення кількості кальцитонін-продукуючих клітин та підвищений синтез кальцитоніну потенціює високу функціональну активність щитоподібної залози (морфотип А) та є одним з маркерів високого розвитку рецидиву дифузного токсичного зобу в післяопераційному періоді. Маркером ризику розвитку післяопераційного гіпотиреозу є підвищена кількість соматостатин-продукуючих клітин в щитоподібній залозі, що потенціює розвиток автоімунних процесів у щитоподібній залозі та гальмує її функціональну активність (морфотип Б).Науково обґрунтовано клінічну доцільність більш радикальної субтотальної резекції щитоподібної залози при морфотипі А (рекомендується залишати паратрахеально з кожного боку не більше 2-3 г тиреоїдної тканини) і більш ощадливої резекції щитоподібної залози при типі Б (кількість паренхіми, що залишається в щитоподібній залозі із кожного боку 6-8 г). Науково обґрунтовано клінічну доцільність більш радикальної субтотальної резекції щитоподібної залози при морфотипі А (рекомендується залишати паратрахеально з кожного боку не більше 2-3 г тиреоїдної тканини) і більш ощадливої резекції щитоподібної залози при типі Б (кількість паренхіми, що залишається в щитоподібній залозі із кожного боку 6-8 г). Запропонована система рекомендацій верифікації морфотипів щитоподібної залози для передопераційної підготовки, хірургічного лікування і післяопераційної реабілітації хворих на дифузний токсичний зоб сприяє зниженню середнього показника тривалості перебування хворих у стаціонарі на 5-6 діб, досягненню стійкої ремісії захворювання і зниженню виникнення рецидиву дифузного токсичного зобу в 3,24 рази та післяопераційного гіпотиреозу в 4,57 рази.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ