Оптимізація хірургічних методів лікування виразкових пілородуоденальних стенозів - Автореферат

Пілородуоденальний стеноз (ПДС), як важке ускладнення виразкової хвороби, є одним із найбільш поширених показів до хірургічного лікування і складає від 10 до 59 % по відношенню до хворих, що підлягають оперативному лікуванню з приводу ускладнень даної патології (Шалимов А.А., 1987, Мышкин К..У. і співавт., 1989, Помелов В.С. і співавт., 1991, E. Amdrup., 1983, Talmaqre, A.Bowden, et al.1990 ). Поряд з цим є досить значним відсоток постваготомічних рецидивів, залишаються не до кінця вирішеними питання лікування пізніх стадій ПДС, що супроводжуються різким пригніченням скоротливої функції Ш .Тому більш детального вивчення потребує морфо-функціональний стан і резервні властивості скоротливої здатності мязової стінки шлунка для прогнозування розладів його моторно-евакуаторної функції в післяопераційному періоді. В даний час триває пошук і розробка нових методів оперативного лікування ПДС, які б надійно пригнічували шлункову секрецію, ліквідували виразковий субстрат, зберігали воротар ,забезпечували задовільну резервуарну і моторно-евакуаторну функцію шлунка та дванадцятипалої кишки. Можливість при цьому зберегти орган і уникнути пострезекційних синдромів приваблює, але поряд з цим досить високою залишається ймовірність післяоперційної атонії шлунка, особливо в пізніх стадіях стенозування.Ці фактори сприяють пошуку і розробці нових рішень у плані оперативної тактики при даній патології. На наш погляд цей метод лікування заслуговує на своє, досить конкретне, місце у корекції виразкових ПДС, але з огляду на незначну кількість повідомлень антрумзберігаючі сегментарні резекції шлунка в поєднанні з СПВ і дренуючими операціями вимагають більш детального вивчення та експериментального обгрунтування.-у другій групі досліджували стан шлунка і дванадцятипалої кишки в динаміці після моделювання пілородуоденального стенозу через 80-90 діб і проведення СПВ пілородуоденодластика сегментарна корпоральна резекція шлунка за відомим методом (Зайчук А.И., 1991)-11 собак; -у третій групі на 11 тваринах проводили хірургічну корекцію пілородуоденального стенозу шляхом СПВ пілородуоденопластика в поєднанні із сегментарною корпоральною резекцією шлунка та відновленням пейсмейкерного впливу шлунка на дванадцятипалу кишку за запропонованою нами методикою. Моторно-евакуаторну функцію шлунка і дванадцятипалої кишки у собак вивчали балонокімографічним і електрогастрографічним (ЕГС-4М) методами. При порівняльній характеристиці ефективності оперативних втручань виявлено, що моторно-евакуаторна функція шлунка і ДПК після корекції декомпенсованого стенозу шляхом СПВ дренуюча операція була порушена як в ранні строки, так впродовж 3-х і частково 6-и місяців після операції та зумовлена грубими структурними змінами шлункової стінки. У серії тварин, яким хірургічна корекція ПДС проводилась шляхом СПВ дренуюча операція сегментарна корпоральна резекція шлунка, у порівнянні з 1-ю групою (СПВ дренуюча операція), спостерігався більш сприятливий перебіг раннього післяопераційного періоду.Сегментарна корпоральна резекція шлунка в поєднанні з дренуючою операцією і відновленням пейсмекерного впливу шлунка на ДПК, за умови виключеної функції воротаря і при глибоких порушеннях моторики антрального відділу шлунка сприяє покращанню внутрішньоорганного кровообігу в стінці ДПК, формуванню нових нервово-рефлекторних звязків і запобігає розвитку порушень координованої моторної діяльності в післяопераційному періоді. СПВ у поєднанні з дренуючою операцією доцільно виконувати хворим із ПДС у стадії компенсації і субкомпенсації при умові задовільної моторної функції або при гіпомоториці з наявними резервами скоротливої здатності органа в стадії декомпенсації. СПВ із дренуючою операцією в поєднанні з сегментарною корпоральною резекцією доцільно виконувати у хворих із компенсованим і субкомпенсованим стенозом і виразкою тіла шлунка, у хворих із декомпенсованим стенозом - при умові гіпомоторики (тонус > 70 мм вод.ст.) без резервів його скоротливої функції, або в стадії вираженої гіпотонії тіла шлунка (тонус <70 мм вод.ст.) при наявності резервної здатності антрума. Підвищення питомої ваги органощадячих і органозберігаючих оперативних втручань при пілородуоденальних стенозах до 85 % дозволило зменшити частоту ранніх післяопераційних ускладнень і скоротити середній післяопераційний ліжко-день з 11,2 до 8,9, а у віддалені строки - отримати відмінні і добрі результати лікування у 93,7 %, порівняно з 76,6 % при резекційних методах. У хворих із ПДС при порушенні функції пілоруса сегментарну корпоральну резекцію із СПВ треба доповнювати відновленням водія ритму шлунка на ДПК, що сприяє покращанню функціональних результатів хірургічного лікування.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ