Оптимізація антибіотикотерапії хворих на хронічний пієлонефрит, що поєднується із цукровим діабетом 2 типу, шляхом оцінки плазмідіндукованої резистентності - Диссертация

Вивчити наявність плазмідіндукованих механізмів антибіотикорезистентності у хворих на хронічний пієлонефрит і супутній цукровий діабет 2 типу. Визначити основні фактори, що можуть бути повязані з наявністю плазмідіндукованих механізмів антибіотикорезистентності у хворих на хронічний пієлонефрит і супутній цукровий діабет 2 типу. Встановити взаємозвязок резистентності in vitro до антибактеріальних препаратів із присутністю індукованих плазмідами генів антибіотикорезистентності у хворих на хронічний пієлонефрит і супутній цукровий діабет 2 типу. Вивчити вплив плазмідіндукованих механізмів резистентності на клінічну та бактеріологічну ефективність антибіотикотерапії хворих на хронічний пієлонефрит і супутній цукровий діабет 2 типу. Оптимізувати методи диференційованого призначення антибіотикотерапії в залежності від наявності індукованих плазмідами механізмів антибіотикорезистентності, у хворих на хронічний пієлонефрит і супутній цукровий діабет 2 типу.Так, згідно даних європейського звіту з приводу антибіотикорезистентності EARS-Net 2012, рівні резистентності клінічних штамів E.coli до АБП в середньому між країнами становили: до амінопеніциллінів 57,4% (39,7% - 71,0%); до 3-ї генерації цефалоспоринів 11,8% (4,4% - 38,1%), серед яких від 85%-100% штамів мали плазмідні ?ЛРС; до фторхінолонів - 22,3% (9,7% - 42%); до аміноглікозидів - 10,3% (3,6% - 26,5%); резистентність до карбапенемів становила <0,1%; комбінована резистентність до 3-ї генерації цефалоспоринів, фторхінолонів та аміноглікозидів становила 4,4% (0,7% - 16,1%) [38]. В Україні, в 2010 році було проведено дослідження, де рівні резистентності E.coli становили: до пеніциллінів (49%), тетрациклінів (40-49%), фторхінолонів - 17-32%. Основними продуцентами ?ЛРС є Г-бактерії, що мають здатність до гідролізу ?-лактамних антибіотиків, які містять у своєму складі оксііміно групу (цефалоспорини 3-го покоління і азтреонам), проте вищевказані ензими ингібуються інгібіторами ?-лактамаз (клавуланова кислота, сульбактам, тазобактам). Останні дослідження продемонстрували резистентність до фторхінолонів, опосередковану ко-трансфером qnr детермінант за допомогою плазмід з генами ?ЛРС. Тоді як ген BLASHV-1 інтегрується в бактеріальну хромосому більшості штамів K. pneumoniae, ?-лактамаз SHV-1 опосредует свої властивості за рахунок плазмідіндукованих механізмів резистентності серед Г-бактерій.Згідно рекомендацій KDIGO 2012, хворі були розподілені за рівнем ШКФ: > 90 мл/мін/1,73м2 - 21 (20%) осіб; 60-89 мл/мін/1,73м2 - 28 (26,7%) особи; 30-59 мл/мін/1,73м2 - 27 (25,7%) осіб та 15-29 мл/мін/1,73м2 - 29 (27,6%) осіб (таблиця 2.1). При лабораторному обстеженні, показники азотемії були підвищеними у 41 (39%) осіб, середній рівень креатиніну становив - 148,4±12,1 мкмоль/мл, сечовини - 9,32±0,56 ммоль/мл; в клінічному аналізі сечі відносна щільність в середньому склала 1013,5±0,6; при дослідженні сечового осаду лейкоцитурія мала місце у 85 (80,9%) пацієнтів, гематурія була виявлена у 35 (33,3%), альбумінурія зустрічалася у 32 (30,5%), протеїнурія у 23 (21,9%). По стадії активності ХП, хворі були розподілені наступним чином: І ст. активності мали 20 (19%) пацієнта, ІІ ст. активності - 43 (40,9%), ІІІ ст. мала місце у 42 (40%) осіб. В залежності від виду емпіричного АБП, хворі були розподілені на 3 групи: лікування 1 (40 осіб) - отримали фторхінолони (левофлоксацин) 500 мг у вигляді внутрішньовенно-крапельних інфузій; лікування 2 (42 осіб) - цефалоспорини (цефтріаксон, цефіпім) 2 грами на добу у вигляді внутрішньовенних інєкцій та лікування 3 (23 пацієнтів) - комбінацію зазначених препаратів. При надходженні до стаціонару хворі предявляли скарги на: підвищення температури тіла - 41 (56,2%) особа, середня температура тіла по групі - 37,4±0,8; інтоксикаційний синдром спостерігався у 100 % хворих, больовий синдром - мала 71 (97,3%) особа, дизурія спостерігалася у 37 (50,7%) пацієнтів, зміна кольору сечі - мала місце у 11 (15,1%) обстежених хворих.Тому, завданням нашого дослідження було вивчити поширеність плазмідіндукованих механізмів резистентності серед хворих на хронічний пієлонефрит з і без супутнього ЦД 2 типу, та визначити основні види бактерій з наявністю плазмідних генів резистентності. Серед обстежених 105 хворих на ХП, у 31 (29,5%) були виявлені плазмід-індуковані механізми резистентності, серед яких у 20 (19%) хворих виявлені ?ЛРС, у 9 (9%) - гени резистентності до фторхінолонів та у 2 (2%) хворих - комбінація ?ЛРС і генів резистентності до фторхінолонів (малюнок 3.1). Серед генів резистентності до фторхінолонів було виявлено 4 (9,1%) протеїна QNRA, 3 (6,8%) - аміноглікозид-ацетилтрансферази AAC(6")-Ib-cr, та 7 (15,9%) генів QEPA (малюнок 3.2). Найпоширенішими генами визначені ?ЛРС (19%), розповсюдження генів резистентності до фторхінолонів складає 9%, у 2% хворих - виявилася комбінація ?ЛРС і генів стійкості до фторхінолонів. В залежності від наявності супутньої патології - ЦД 2 типу, хворі були розподілені на 2 групи: І група - хворі на ХП із ЦД 2 типу, ІІ гр