Опіка та піклування в міжнародному приватному праві - Курсовая работа

Політика будь-якої держави має бути спрямована на захист прав, свобод та законних інтересів громадян. Саме цим викликана необхідність приділяти особливу увагу з боку уповноважених органів, установ, громадських організацій, а також окремих громадян інституту опіки та піклування. У процесі інтеграції України до європейського та світового співтовариства значно зростає питома вага приватних відносин, ускладнених іноземним елементом. Це в повній мірі стосується і таких інститутів, як опіка та піклування, які потребують належного правового регулювання за допомогою колізійних та матеріально-правових норм. Оскільки опіка (піклування) являє особливу форму державної турботи про осіб, які за станом здоровя не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати обовязки, потребують сторонньої допомоги.Опіка та піклування - це приватноправовий інститут, спрямований на забезпечення особистих немайнових і майнових прав та інтересів певних категорій осіб - малолітніх та неповнолітніх, повнолітніх осіб, які за станом здоровя чи з інших причин не можуть самостійно (повністю або частково) здійснювати свої права і виконувати обовязки. Крім того, опіка може встановлюватися і стосовно майна. В одних країнах мова йде, як і в Україні, про опіку та піклування, в інших, це може обєднуватися в поняття опіка або існують аналогічні інститути. Попри спільну мету існування інституту опіки та піклування, законодавство окремих країн має суттєві особливості в питаннях встановлення опіки та піклування стосовно певних категорій осіб, підстав та порядку встановлення, призначення опікуна та піклувальника, визнання недійсними та припинення опіки та піклування. Опіка встановлюється над малолітніми та недієздатними громадянами, а піклування - над неповнолітніми і обмежено дієздатними громадянами.Загалом на регулювання відносин опіки та піклування можуть "претендувати" особистий закон (lex personalis) опікуна чи піклувальника, підопічної особи (це може бути право країни громадянства чи місця проживання цих осіб); право країни, орган якої встановив опіку чи піклування; право країни, орган якої призначив опікуна чи піклувальника; право країни, де знаходиться майно, щодо якого встановлюється опіка чи піклування. У ФРН опіка над іноземцем може бути призначена лише у тому разі, якщо він має місце проживання або місце перебування на території Німеччини і якщо держава громадянства іноземця не бере на себе піклування про нього, хоча згідно з законами цієї держави над такою особою має бути встановлена опіка (ст. 2) обовязок особи прийняти опікунство чи піклування (стати опікуном чи піклувальником) регулюється особистим законом цієї особи (Румунія, Чехія); 33 "Опіка і піклування" передбачає, що встановлення або скасування опіки і піклування провадиться за законодавством Договірної Сторони, громадянином якої є особа, стосовно якого встановлюється або скасовується опіка або піклування. 24 Закону «Про міжнародне приватне право» встановлюється колізійне регулювання відносин щодо обовязку опікуна (піклувальника) прийняти опікунство (піклування), які визначаються за особистим законом особи, яка призначається опікуном (піклувальником).При цьому може виникати питання щодо визнання такої опіки чи піклування. Опіка (піклування), встановлена над громадянами України, які проживають за межами України, визнається дійсною в Україні, якщо проти встановлення опіки (піклування) або проти її визнання немає законних заперечень відповідної консульської установи або дипломатичного представництва України. Тут фактично відтворено положення Консульського статуту України, затвердженого Указом Президента України від 2 квітня 1994 р. Стаття 32 Консульського статуту передбачає, що консул вживає заходів для встановлення опіки (піклування) над неповнолітніми, недієздатними або обмеженими в дієздатності громадянами України, які перебувають у його консульському окрузі і залишилися без опіки (піклування).Питання міжнародно-правового регулювання відносин опіки та піклування, особливо щодо опіки та піклування стосовно до малолітніх та неповнолітніх осіб, значною мірою, реалізуються низкою конвенцій у сфері міжнародного сімейного права: Конвенція про визнання і виконання рішень стосовно зобовязань про утримання 1973 р.; Європейська Конвенція про визнання та виконання рішень стосовно опіки над дітьми та про поновлення опіки над дітьми від 20 травня 1980 р.; Конвенція ООН про права дитини 1989 р.; Конвенція про захист дітей та співробітництво в галузі міждержавного усиновлення 1993 р.; Європейська конвенція про здійснення прав дітей 1996 р.; Конвенція про юрисдикцію, право, що застосовується, визнання, виконання та співробітництво щодо батьківської відповідальності та заходів захисту дітей 1996 р; Конвенція про контакт з дітьми 2003 р.; Європейська конвенція про усиновлення дітей 2003 р.; Гаазька Конвенція про міжнародне стягнення аліментів на дітей та інші форми сімейного утримання від 2007 року та ін. Необхідність розробки цієї Конвенції була зумовлена зростанням кількості

Зміст

Вступ

1. Поняття опіки та піклування в міжнародному приватному права

2. Колізійно-правове регулювання опіки та піклування

3. Визнання опіки та піклування за кордоном

4. Міжнародно-правові акти у сфері опіки та піклування

Висновки

Список використаних джерел