Онтологія в естетичному пізнанні: аналіз філософсько-естетичної концепції Романа Інгардена - Автореферат

Підмурівок даної настанови складає констатація визначальної ролі філософського розмислу в становленні естетичного знання, а її правомірність переконливо засвідчує нерозривний звязок філософії і естетики двадцятого сторіччя. Феноменологія двадцятого сторіччя завдячує йому ґрунтовною і систематичною репрезентацією в естетиці, успішність якої підтверджує постійний інтерес до ідей польського філософа з боку представників різних теоретичних течій. В звязку з цим особливу увагу привертає той факт, що визначення дисциплінарного статусу естетики у Інгардена засновується на презумпції її філософського характеру, а також дотримання імперативу “строгої науковості” (Гуссерль) і невіддільних від нього антипсихологізму і антинатуралізму, поєднаних із запереченням трансцендентально-ідеалістичного підходу до розвязання теоретико-методологічних проблем. Якщо така тенденція в останній час виразно відслідковується в західному гуманітарному мисленні, то у вітчизняних дослідженнях вона ще не посіла належного місця, що обєктивно обмежує пізнавальні можливості як філософії, так і естетики. З точки зору дослідницького застосування цього принципу великий інтерес викликає інгарденівська теорія літературного твору, яка завдяки філософським інспіраціям обертається на узагальнену модель художньо-естетичного предмета, а з іншого боку, в своїх естетичних засновках містить принципові ідеї, дотичні філософського вчення про буття і методології гуманітарного пізнання в цілому.У Розділі 1 ”Філософська естетика Романа Інгардена: проблема обґрунтування методу і предмета” зясовується роль онтології у формуванні теоретико-методологічної парадигми інгарденівської естетики, а також її місце в структурі естетичного знання. Відповідно естетика являє собою тематизовану форму універсального пізнання, яка конституюється в обумовленості і органічному звязку з іншими дисциплінами і сприяє розвязанню загальнотеоретичних проблем. Отже, естетика постає допоміжною щодо онтології дисципліною, що спонукає усвідомлювати мистецтво у співпричетності до глибинних підвалин буття. Розглядаючи твір, естетика має виявити в ньому чинники, які забезпечують такий звязок. Відтак вихідним фактом, який містить узагальнено-смислову характеристику предмета естетики є зустріч і спілкування субєкта з певним предметом, зокрема з твором мистецтва, в результаті чого виникає твір або естетичний предмет, а з іншого боку народжується митець, або ж естетично переживаючий спостерігач чи критик.Виникаючи як логічно необхідна тематизація онтологічних проблем, естетика набуває необхідної для самостійної галузі знання дисциплінарної санкції, систематичності і відкритості. Відповідне переосмислення гносеологічного статусу і функцій мови скасовує догматичні застереження щодо формування термінологічного апарату естетики і визнає наукову правомірність історичної і етно-культурної своєрідності естетичного мислення; феноменологічний дискурс збагачується історико-теоретичною складовою, набуваючи діалогічно-інтерпретативного і герменевтичного спрямування. Узгодження принципу неподільної сутнісної кореляції предмета і субєкта художньо-естетичної дії із концепцією онтологічного плюралізму дозволяє визначити предметну область естетики як онтологічний мікрокосм, в якому цілісний тілесно-психічно-духовний субєкт взаємодіє з реальними і обєктивно-ідеальними компонентами буттєвого горизонту, а створені ним інтенціональні художньо-естетичні предмети послідовно виражають адекватне культурі людське світовідношення. Універсалістське тлумачення предметної області визначає тематичне розгалуження дисциплінарних досліджень, серед яких системоутворююча роль належить онтології творів мистецтва. Парадигмальне застосування онтологічних концептів і логіко-методологічних принципів до вивчення літературного твору дозволяє зясувати специфіку існування художньо-естетичної квазі-реальності, виявити передумови сугестивності мистецтва.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ