Онтологія і феноменологія незбагненного: С.Л. Франк у філософському дискурсі ХХ сторіччя - Автореферат

Російська немарксистська (домарксистська) філософія ризикує сьогодні - принаймні в самій Росії - перетворитись на нову ідеологему і перебрати на себе всі повязані з цим плюси та мінуси, повторивши деякою мірою досвід марксизму. Ця ситуація “використання філософії” розхитується ще й своєрідним зовнішнім імплікатором - давно жевріючим, і час від часу спалахуючим спором стосовно самого існування (чи права на існування) російської філософії та її природи в порівнянні з філософією західною. Але так само зрозуміло, що позитивна відповідь на ці питання не може бути передумовою визначення актуальності - вони не вирішуються апріорно, і відповіді на них можуть бути отримані тільки як результат такого дослідження (досліджень). Ця недостатність повязана, в першу чергу, з ідеологічним тиском, який протягом кількох десятиліть практично позбавляв вчених можливості обєктивно та всебічно досліджувати російську релігійну філософію загалом та філософію С. Лосський у своїх ґрунтовних працях з історії російської філософії в цілому сходяться як в оцінках непересічного значення його філософії, так і у визначенні її основних недоліків (оскільки обидва вони виступають критиками ідеї всеєдності).Франком вже у статтях 1910-1912 рр., де був чітко окреслений шлях, котрий полягав у зясуванні питання про пізнаваність предмету знання, тобто про принципову можливість подолання трансцендентної межі між свідомістю та буттям, що передбачало виявлення їх внутрішнього онтологічного звязку та способів логічного (або металогічного) осягнення цього звязку. Франка з феноменологічною школою робиться висновок про його особливе місце в складних стосунках західної та російської філософії: з одного боку, сама філософія Франка характеризується такими рисами, які не вписуються в шаблонний образ російського філософування, якщо розуміти під останнім перевагу релігійно-містичного профетизму над системно-раціональним дискурсом; з іншого - в очах західних колег він залишався російським мислителем з огляду, перш за все, на свій християнський платонізм та онтологізм, - проте ця “російськість” у даному випадку сприймалась не як недолік, який шкодить власне філософії як системі раціонального знання, а лише як прикметна риса такого знання. У цьому контексті розглядається франківська теорія віри та концепція співвідношення філософії та релігії, в річищі якої мислителем розвязувалась проблема предмету та змісту філософського знання. Підсумовується, що вже в “Предметі знання” був розроблений той інструментарій, який дозволив філософу побудувати власну своєрідну систему всеєдності, розвязати питання співвідношення ідеального і реального, абсолютного і відносного, часового та вічного, а також питання співвідношення Бога, світу і людини, людської природи, зрештою - питання етики та соціальної філософії. Франка, - це не знання у вузькому сенсі цього слова, а той специфічний спосіб існування абсолютної реальності, що притаманний тільки їй, і який досягає стадії свідомої саморефлексії лише в людині, тим самим не лише вказуючи людині шлях до істини і знання взагалі, а й даруючи їй життя як таке.У Висновках підводяться підсумки дисертації, метою якої було визначення місця та ролі системи С. З проведеного дослідження випливає, що філософська система С. Франка вкорінена в традицію неоплатонізму і співіснує з найвпливовішими системами-сучасниками, такими як філософія життя, інтуїтивізм, феноменологія, філософія діалогу. Лосського - своєю налаштованістю на побудову філософських систем за європейськими зразками, зберігаючи одночасно основні ментальні риси російського філософування, такі як онтологізм, ідеї всеєдності та соборності, соціально-етичне спрямування. Франка поєднала в собі своєрідні особливості російських пошуків життєво-релігійної правди з прискіпливим логічно-теоретичним аналізом основних філософських проблем на підставі критичного переосмислення як російської, так і західної філософських традицій.

Основний зміст дисертації