Онтологічний вимір постнекласичного наукового дискурсу - Автореферат

Активістський світогляд класичної науки, який повязаний з експансіоністським ставленням до природи, виявив свою обмеженість, індикатором якої є поява глобальних проблем людського існування. Особливої актуальності у цьому сенсі набуває використання значних методологічних можливостей представлення онтологічного аспекту постнекласичної науки та її картини світу як дискурсу. Реалізація означеного можлива в контексті дискурсивного повороту, що відбувається у постнекласичній науці та постмодерністській філософії, який повязаний з перевідкриттям поняття дискурсу. Продуктивним для дисертаційного дослідження є, зокрема, визначення Т. ван Дейка, який розуміє під дискурсом комплексну комунікативну подію, що відбувається в процесі комунікативної дії у певному часовому, просторовому та інших контекстах. Якщо в класичній науці дискурс виявляє себе як інструмент відображення абсолютних незмінних сутностей, що є основами онтологічних засад наукової картини світу, то постнекласична наука розглядає дискурс як чинник, що обумовлює шляхи конструювання онтологічних засад наукової картини світу у процесі надання дискурсивних значень природній реальності;У підрозділі 1.1 - “Онтологічний статус штучно-природних феноменів у постнекласичному науковому дискурсі” - розглядається проблема невизначеності онтологічного статусу предмету дослідження постнекласичної науки, оскільки у новій пізнавальній ситуації предметом наукового дослідження стає не просто природа, а подвійність штучно-природних феноменів (феномени людино-машинних систем, масової свідомості, штучного інтелекту, віртуальної реальності, нанотехнологічних розробок та ін.). У підрозділі 1.2 - “Історична трансформація поняття “дискурс”-аналізується дослідницька література, присвячена філософському вивченню багатозначного поняття “дискурс” у його історичній трансформації: розглядається походження та проблема визначення цього багатозначного терміну від античності до створення таких сучасних значень поняття “дискурс”, яких воно набуває у міждисциплінарній теорії дискурс-аналізу. Синтезуючи надбання цих та інших напрямків, теорія дискурс-аналізу розглядає наукового субєкта як такого, що знаходиться всередині дискурсивного середовища, що є його світом “другої природи”, цей світ виявляється у різних дискурсивних практиках. Другий розділ - “Дискурс як онтологічний чинник створення картини світу” - присвячений розгляду міждисциплінарної наукової теорії дискурс-аналізу, яка базується на метафізичних засадах нелінійної дискурсивної онтології, створює власні теоретичні схеми та методологію дослідження дискурсів як метарівня культури. За дискурс-аналізом, вийти за межі дискурсу у “другій природі” неможливо, за межами одного дискурсу людина опиняється у іншому дискурсі, тому субєкт і обєкт пізнання, уявлення субєкта про природну реальність створюються дискурсивно - дискурсом створюється людська реальність (“друга природа”), а вона впливає на надання значень матеріальному світу.Результатом проведеного у дисертаційній роботі аналізу дискурсивних чинників формування онтологічних засад наукової картини світу в контексті змін типів наукової раціональності є визначення особливостей онтологічних засад постнекласичного наукового дискурсу, що дозволяють розглядати його онтологію як дискурсивну. Формування онтологічних засад класичної науки розглядається у дисертації як таке, що відбувається у дискурсі знання, оскільки знання вже в античній онтології набуває дискурсивного значення абсолютної незмінної сутності. Тут розум вважається дистанційованим від обєкту, оскільки скінченні людські (екзистенційні, пізнавальні, аксіологічні) властивості не впливають на пізнання обєкту, котрий розглядається як такий, що існує сам по собі. Реальність обєкту визначається субєктом дискурсу знання як обєктивним та відстороненим спостерігачем, який таким чином спочатку виявляє істинність своїх уявлень про обєкт, а потім, виходячи з очевидності для себе цієї істинності, стверджує існування обєкту.

2. Основний зміст дисертації