Онтологічні основи теорії правосвідомості - Автореферат

Так, правосвідомість найчастіше асоціюється в сучасній літературі саме з розвитком громадянської правосубєктності, її осмисленням з позиції ідеалів правової держави, а також реалізації природних і невідємних прав і свобод людини та громадянина, що, звичайно, дуже звужує логічний обсяг цього поняття. Ільїна, що “потворна правосвідомість все ж таки залишається правосвідомістю, але перекручує свій зміст; вона звертається до ідеї права, але бере від неї тільки схему, користується нею по-своєму, зловживає нею і наповнює її недостатнім перекрученим змістом”; і хоча при цьому, так би мовити, “виникає неправове право, яке все ж таки називається правом, компрометує у свідомості людей саму ідею права і підриває віру в неї”, воно, разом з тим, є результатом осмисленого відношення до права, а, отже, також являє собою певний модус правосвідомості. Інакше кажучи, в руслі сучасних комплексних досліджень у сфері філософії права та ряду інших галузей теоретичного правознавства актуалізується проблема не просто узгодження та уніфікації такого роду уявлень, а наукової розробки цілісної теорії генезису й функціонування правосвідомості. Такий підхід передбачає, по-перше, виявлення тих глибинних позасубєктивних підвалин, що обмежують міру “довільності” утворення правових смислів та нормативно-ціннісних орієнтирів; по-друге, такий аналіз дозволяє дослідити механізми кореляції кардинальних характеристик правосвідомості з організаційними особливостями буття людини в природному та суспільному світі (що, звичайно, є істотним у плані пошуку шляхів та чинників їхнього взаємоузгодження); по-третє, цей аспект дослідження сприятиме, вважає здобувач, вирішенню багатьох існуючих у сучасній юридичній та філософсько-правовій літературі суперечностей стосовно архітектоніки та векторів динаміки “деонтичного світу”, оскільки при цьому передбачається встановлення своєрідних “мостів” між світами належного та реального буття. Зрештою, за умов онтокорелятивного підходу до основ права та форм його усвідомлення зменшуватиметься простір для “утопізації” проектів реконструкції нормативного регулювання життя суспільства та формування дійсно демократичної правосвідомості: адже ідеали останньої можуть так і залишитися суто декларативними, якщо існуюча буттєво-організаційна реальність виявлятиме їхню практичну неефективність у плані забезпечення бажаної міри суспільної справедливості.В даному розумінні онтологічний аспект досліджень права та правосвідомості передбачає кореляцію двох таких своїх площин: з одного боку, такі дослідження мають на меті виявлення тих буттєвих факторів, що спричинюють формування відповідних правових смислів та ідей; з іншого - вони призначені для окреслення діапазону онтологічних умов активізації останніх на рівні правосвідомості населення та їх реалізації шляхом встановлення певного правопорядку, що відповідав би як чинному законодавству, так і субєктивним уявленням про смислові цінності права. “Феномен правосвідомості з точки зору комплексного праворозуміння: сутність, структура та функції” складається з чотирьох підрозділів і має своїм предметом проблеми визначення загального змісту правосвідомості як теоретико-правової категорії, класифікації її структурних форм і рівнів, функцій та способів її входження до структури правової реальності. Адже такі правила мають суто формальний характер і є безвідносними до “буттєвої істотності” вирізнюваних при цьому ознак (оскільки на перший план тут висувається виключно “операційна” вимога, щоб на підставі цих ознак можна було лише чітко відмежувати визначуваний тип явищ від усіх інорідних їх типів). Як і у вищерозглянутих випадках, тут також варто керуватися не самими лише правилами дефінітивно-класифікаційної логіки, а базуватися насамперед на онтології правової реальності, розглядуваної в кореляції площин фактичного та належного (з точки зору права) буття, що спонукає до буттєвого утвердження та реалізації цих функцій. Хоча зазвичай вирізняють три форми буття права - правові норми, правосвідомість та правові відносини, більш адекватним, очевидно (через входження нормативності права до змісту правосвідомості), буде поділ правової реальності не на три, а на дві сфери: 1) правосвідомість (куди увійдуть і правові знання, і регулятивні ідеї та цінності, і форми психологічного сприйняття права, і, певна річ, форми позитивно-нормативного вираження смислів права);Підводячи підсумки проведеного дослідження буттєвих основ формування й функціонування феномена правосвідомості, можна сформулювати принаймні ті найбільш загальні висновки, що, на думку здобувача, можуть бути використані для подальших теоретичних концептуалізацій при вивченні даного обєкта, а також у практиці утвердження правових засад у житті суспільства. Розглядаючи питання про синтезування в цілісну систему різних форм та рівнів праворозуміння як такого і, зокрема, про створення інтегральної теорії правосвідомості (яка б узагальнювала принципи й механізми осмислення правової належності та її реалізації в контексті суспільних відносин),

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ