Охорона культурної спадщини в Криму (1887–1941 роки) - Автореферат

Одним із найбільш актуальних завдань сьогодення залишається турбота про охорону й адекватне використання памяток історії та культури. Така особливість кримської історико-культурної спадщини завжди обумовлювала необхідність чуйного реагування на проблему збереження цих мовчазних «свідків минулого», здійснення істотних заходів щодо їх вивчення й охорони державними установами, громадськими організаціями, а також окремими аматорами незалежно від того, якою була політична ситуація на півострові. Вони зробили свій внесок у справу формування системи музеїв; збирання, вивчення та популяризації памяток; розвязання проблем фінансування наукових досліджень і охорони памяток на місцевому та державному рівні. Будучи осередками збереження й вивчення памяток історії та культури, кримські музеї стали організаторами памяткоохоронної роботи, основними напрямами якої були: збирання старожитностей, проведення археологічних досліджень, систематизація памяток, здійснення реставраційних робіт, боротьба з грабіжницьким скарбошуканням, популяризація памяток тощо. Вагомий внесок у розвиток кримського памяткознавства зробили Керченський і Феодосійський музеї старожитностей, які стали провідними центрами з охорони й вивчення памяток історії та культури.Проблеми розвитку памяткознавства було розглянуто на сторінках колективної монографії науковців Інституту історії АН УРСР «Охорона, використання та пропаганда памяток історії та культури в Українській РСР». Перші кроки у вивченні історії діяльності Кримського обласного комітету у справах музеїв і охорони памяток мистецтва, старовини, природи та народного побуту (КРИМОХОРІСУ) і Центральних державних реставраційних майстерень (ЦДРМ) було зроблено московським дослідником В. Ф. Козловим. Сучасний період відрізняється якісно новими обєктивними підходами до вивчення й аналізу історико-краєзнавчої спадщини, розширенням тематики досліджень. Непомнящого визначено коло кримських памяткоохоронців, напрямки роботи ТВАК, кримських музеїв із вивчення та збереження памяток, вперше в історіографії розкрито досвід вивчення й охорони різних видів памяток місцевими кримськими краєзнавцями, а також репрезентовано просопографічний портрет кримознавців. Традиційним для діяльності ТВАК стали виїзди до місць розташування памяток, організація екскурсій із метою обстеження памяток, проведення анкетування, пошук коштів і розроблення проектів ремонту й реставрації памяток, залучення до розвязання памяткоохоронних проблем місцевих органів влади, звернення за допомогою до імператорської Археологічної комісії.В памяткоохоронному русі в Криму впродовж 1887-1941 років виділяються два основні етапи: 1) 1887-1920 рр. - період збільшення інтересу до памяток історії та культури, зростання діапазону й поглиблення змісту памяткознавчої роботи на аматорських засадах в умовах реалій Російської імперії; 2) 1920-1941 рр. - становлення, розвиток та занепад радянської державної памяткоохоронної системи в Криму. Традиційними формами роботи були виїзди безпосередньо до місця розташування памяток, організація екскурсій з метою їх обстеження, проведення анкетування, пошук коштів і розроблення проектів ремонту й реставрації памяток, залучення до розвязання памяткоохоронних проблем місцевих органів влади, звернення за сприянням до столичної Археологічної комісії. Завдяки результативній пошуково-збиральницькій і памяткоохоронній роботі кримських памяткознавчих осередків у дорадянські часи було збережено чимало памяток історії та культури Криму, які сьогодні є невідємною частиною культурної спадщини України (мечеть Узбека у Старому Криму, стародавня церква у с. Діяльність кримських музеїв із вивчення й охорони памяток історії та культури, які у дорадянські часи залишалися лише джерелом поповнення центральних музеїв Росії, була безсистемною. Основними напрямами памяткоохоронної діяльності в зазначений період стали створення експозицій музеїв, налагодження контактів зі столичними науковцями, розробка законодавства стосовно охорони памяток, організація обліку, виявлення та вивчення памяток, проведення ремонтно-реставраційних робіт.

Основний зміст дисертації

В памяткоохоронному русі в Криму впродовж 1887-1941 років виділяються два основні етапи: 1) 1887-1920 рр. - період збільшення інтересу до памяток історії та культури, зростання діапазону й поглиблення змісту памяткознавчої роботи на аматорських засадах в умовах реалій Російської імперії; 2) 1920-1941 рр. - становлення, розвиток та занепад радянської державної памяткоохоронної системи в Криму.

Перший етап визначається становленням і активізацією діяльності місцевих памяткоохоронних осередків і закладів: Таврійської вченої архівної комісії, Кримського товариства любителів і дослідників природи, Кримського гірничого клубу, музеїв старожитностей, церковного краєзнавства. Традиційними формами роботи були виїзди безпосередньо до місця розташування памяток, організація екскурсій з метою їх обстеження, проведення анкетування, пошук коштів і розроблення проектів ремонту й реставрації памяток, залучення до розвязання памяткоохоронних проблем місцевих органів влади, звернення за сприянням до столичної Археологічної комісії. Завдяки результативній пошуково-збиральницькій і памяткоохоронній роботі кримських памяткознавчих осередків у дорадянські часи було збережено чимало памяток історії та культури Криму, які сьогодні є невідємною частиною культурної спадщини України (мечеть Узбека у Старому Криму, стародавня церква у с. Кози Феодосійського повіту, «Єкатерининські милі». На околицях Алушти, Бахчисараю, Карасубазара краєзнавцями було обстежено близько 400 археологічних памяток, проведені роботи з їх очищення та реставрації, встановлено огорожі.

Протягом останньої чверті ХІХ - початку ХХ ст. в Криму функціонувало 9 музеїв різного профілю. Вони були організаторами та пропагандистами памяткоохоронної роботи. Археологічні відкриття, розширення будівництва в кримських містах спонукали музеї активізувати проведення розкопок, які значно збагатили вітчизняну науку численними памятками стародавньої культури. Музеї давали можливість зберегти залишки стародавніх цивілізацій, популяризували памятки, сприяючи розвитку інтересу суспільства до свого минулого. Для досягнення цієї мети влаштовувалися екскурсії, експедиції, видавалися покажчики та каталоги музейних фондів. Діяльність кримських музеїв із вивчення й охорони памяток історії та культури, які у дорадянські часи залишалися лише джерелом поповнення центральних музеїв Росії, була безсистемною. Причину цього можна вбачати в тому, що на чолі таких установ стояли не професійні науковці-археологи, а краєзнавці-аматори (Л. П. Коллі, К. К. Косцюшко-Валюжинич, О. Ф. Ретовський, В. В. Шкорпіл та інші).

Церковно-краєзнавчі обєднання Криму також займалися памяткоохоронною справою. Змістовна сторона їх діяльності вбирала в себе такі основні напрями: збиральницько-охоронне виявлення, опрацювання (опис) та зберігання речових і писемних памяток (архівів духовних навчальних закладів, а також памяток архітектури: стародавніх храмів, каплиць, цвинтарів); пропаганда історико-археологічних знань серед духівництва. Доходило до прямого протистояння між цивільними та духовними дбайливцями за патронат над тією чи іншою памяткою (Херсонес).

За дорадянських часів підняти памяткоохоронну діяльність до професійного рівня не вдалося. Причиною тому була відсутність постійного державного та місцевого фінансування. Такий стан справ не давав можливості реалізувати в повному обсязі роботи з реставрації памяток, археологічні розкопки. Не було розроблено й комплексної законодавчої бази з охорони памяток, не визначено правовий статус громадських наукових обєднань, зокрема, таких, що займалися памяткоохоронною роботою. Краєзнавцям доводилося працювати в умовах повної залежності від рішень місцевої адміністрації, яка не завжди йшла назустріч науково-історичним товариствам.

Другий етап розвитку охорони культурних цінностей у Криму збігся у часі зі значними соціально-політичними змінами, які сталися на теренах Російської імперії після остаточного встановлення радянської влади. Політичні катаклізми, особливо військові баталії Громадянської війни, не могли не вплинути на інтенсивність памяткоохоронної діяльності ТВАК, посилену турботу про охорону памяток від загибелі. Протягом 1917-1920 років мали місце розрізнені спроби створення органу захисту археологічних памяток при кримських урядах, які, на жаль, не мали позитивного результату.

У 1920 р. охорона культурної спадщини в Криму була визнана державою необхідною. Було засновано Кримський обласний комітет у справах музеїв і охорони памяток мистецтва, старовини, природи й народного побуту. Його діяльність дозволила врятувати тисячі памяток від пограбування та розпродажу - як з боку воєнізованих бандитських формувань, так і з боку комісій радянської влади з конфіскації. Було налагоджено цілеспрямовану діяльність місцевих музеїв (Державного палац-музею тюрко-татарської культури в Бахчисараї, Євпаторійського краєзнавчого музею, Східного музею) на складання загального реєстру кримських нерухомих памяток, їхнього опису та реставраційних заходів (в Карасубазарі, Ялті, на Південному березі Криму). Безпосередньою заслугою КРИМОХОРІСУ є перша спроба складання загального списку археологічних, історичних і культурних памяток на території півострова. Основними напрямами памяткоохоронної діяльності в зазначений період стали створення експозицій музеїв, налагодження контактів зі столичними науковцями, розробка законодавства стосовно охорони памяток, організація обліку, виявлення та вивчення памяток, проведення ремонтно-реставраційних робіт. Проте, в умовах скорочення витрат на утримання державного апарату за рішенням Кримнаркомоса від 2 квітня 1927 року КРИМОХОРІС як самостійний заклад було ліквідовано. Замість нього у відділі политико-освітньої роботи Кримнаркомосу було введено посаду інспектора з музеїв. У таких умовах памяткоохоронна робота у другій половині 30-х рр. ХХ ст. була у занепаді.

Однією з показових, стосовно організації охорони історико-культурної спадщини в Криму за радянської доби, була робота Центральних державних реставраційних майстерень, що тривала впродовж 1921-1934 років. Виконуючи завдання реєстрації й обстеження памяток архітектури, живопису, скульптури, декоративного та прикладного мистецтва, консервації, (яка зводилася до ремонту, реставрації й запобігання від псування і руйнування памяток), ЦДРМ у 1927-1928 роках провели масштабні експедиції памятками Кримської АСРР (І. Е. Грабар, Б. М. Засипкін, М. І. Рєпніков), що дозволило значно розширити уявлення вітчизняної та світової науки про історію й етнографію народів Криму. Було обстежено біля 800 памяток Бахчисараю та Бахчисарайського району, Євпаторії, Карасубазару, Севастополя, Великої Ялти, реставровано Бахчисарайський палац, лазню «Сари-Гюзель», мечеті Джума-Джамі та Шукурла-Ефенді, церков Іоанна Предтечі та ін.

Після розгрому КРИМОХОРИСУ до 1934 року ЦДРМ залишалися для Криму єдиним науковим центром вивчення та охорони культурної спадщини. У звязку з погіршенням політичної ситуації в країні та ідеологізацією всіх сторін життя стало виявлятися все більш негативне ставлення до памяток. У першій половині 30-х рр. ХХ ст. створена раніше система охорони памяток в країні була зруйнована. Після арешту провідних співробітників ЦДРМ (О. І. Анісімова, П. Д. Барановського, Б. М. Засипкіна) цю установу було ліквідовано.

У другій половині 30-х рр. ХХ ст. сталися зміни у державній системі охорони памяток. Питанням збереження культурної спадщини в Криму займалися Кримнаркомос та Управління зі справ мистецтв Кримської АСРР, які мали слабку організаційну структуру та ставилися до своїх обовязків безвідповідально. В умовах антирелігійної пропаганди особливо постраждали культові памятки та спорудження - православні храми, мечеті, синагоги; змінилися експозиції музеїв; було значно скорочено реєстр памяток, які знаходилися на державному обліку.

Подвижниками памяткоохоронної справи в Криму були видатні діячі науки та культури нашої держави - О. Л. Бертьє-Делагард, Г. А. Бонч-Осмоловський, Я. П. Бирзгал, П. І. Голландський, Б. М. Засипкін, Л. П. Коллі, А. І. Маркевич, О. І. Полканов, О. Х. Стевен й інші. Активну участь у справі охорони памяток брали музейні діячі - У. А. Боданинський, К. Е. Гриневич, К. К. Косцюшко-Валюжинич, Ю. Ю. Марті, О. Ф. Ретовський, П. Я. Чепуріна, В. В. Шкорпіл й інші. Завдяки їх старанням були збережені унікальні памятки, які сьогодні є невідємною частиною культурної спадщини України.

Незважаючи на складність і суперечливість процесів, що відбувалися у кримському памяткоохоронному русі впродовж 1887-1941 років, правомірно вважати, що зусиллями державних органів, наукових установ, громадських організацій були досягнуті вагомі результати у справі збереження історико-культурної спадщини кримського регіону. Вивчення та систематизація питання охорони памяток у Криму дають можливість визначити та подолати проблеми, які з різних причин не стали обєктом дослідження попередніх поколінь істориків. Наше покоління, спираючись на досвід попередників, продовжує памяткоохоронну справу в умовах незалежної української держави.

Основні положення дисертаційного дослідження викладені автором у наступних публікаціях у фахових виданнях

1. Хливнюк А. В. Из истории памятникоохранительной работы в Крыму в 20-е гг. ХХ века / А. В. Хливнюк // Ученые записки Таврического нац. ун-та им. В. И. Вернадского. Сер.: История.- Симферополь, 2005.- Т. 15 (57), № 1. Спецвыпуск: Историческое краеведение Крыма на рубеже столетий: Вопросы истории крымоведения и охраны памятников: Сборник научных трудов в честь 150-летия со дня рождения Арсения Ивановича Маркевича.- С. 186-197.

2. Хлівнюк О. З історії встановлення памяткоохоронної роботи в Криму на початку 20-х рр. ХХ ст. / О. Хлівнюк // Український історичний збірник / Ін-т історії України НАН України.- Київ, 2005.- Вип. 8.- С. 219-224.

3. Хлівнюк О. В. Охорона і вивчення культурної спадщини кримських татар (20-30-і роки ХХ ст.) / О. В. Хлівнюк // Праці центру памяткознавства / НАН України; УТОПІК.- Київ, 2006.- № 10.- С. 82-93.

4. Хлівнюк О. В. З історії памяткоохоронної роботи в Криму в 20-х - на початку 30-х років ХХ століття / О. В. Хлівнюк // Праці Центру памяткознавства / НАН України; УТОПІК.- Київ, 2007.- Вип. 11.- С. 237-266.

5. Хлівнюк О. В. Олександр Полканов - організатор музейної справи та охорони культурної спадщини Криму / О. В. Хлівнюк // Праці Центру памяткознавста / НАН України; УТОПІК.- Київ, 2006.- Вип. 9.- С. 102-112.

6. Хлівнюк О. В. Кримські памяткоохоронці та дослідження кримськотатарського землеволодіння в XIX столітті / О. В. Хлівнюк // Український селянин: Зб. наук. праць / Ін-т історії України НАН України.- Черкаси, 2006.- Вип. 10.- С. 107-109.

7. Хлівнюк О. В. Кримський відділ у справах музеїв і охорони памяток мистецтва, старовнини, природи, й народного побуту та памяткоохоронна робота (1920-1927) / О. В. Хлівнюк // Питання історіі науки і техніки.- 2007.- № 3/4.- С. 47-62.

Публікації, що додатково відображають результати дисертаційного дослідження: 8. Хливнюк А. В. Из истории охраны культурных ценностей в Крыму в 20-е годы ХХ века: По материалам Центрального муниципального архива Москвы / А. В. Хливнюк // Историческое наследие Крыма.- Симферополь, 2007.- № 20.- С. 7-17.

9. Хливнюк А. В. Крымский отдел по делам музеев и охраны памятников искусства, старины, природы и народного быта: К истории «конфликта полномочий» / А. В. Хливнюк // Перші Зарембівські читання: Матеріали Перших всеукраїнських наукових читань, присвячених 60-річчю від дня народження українського історика та памяткознавця Сергія Захаровича Заремби (1947-2003). м. Київ, 23 січня 2007 р. / Центр памяткознавства НАН України і УТОПІК.- Київ, 2007.- С. 109-117.

10. Хлівнюк О. Налагодження справи охорони кримсько-татарських памяток у Криму в 20-х - на початку 30-х років ХХ ст. / О. Хлівнюк // Нові дослідження памяток Козацької доби в Україні: Зб. наук. ст. / Центр памяткознавтства НАН України та УТОПІК.- Київ, 2007.- Вип. 16.- С. 468.

11. Хлівнюк О. Основні напрямки роботи з охорони культурної спадщини в Криму в 20-і рр. ХХ ст. / О. Хлівнюк // Історико-географічні дослідження в Україні: Зб. наук. праць / Ін-т історії України НАН України.- Київ, 2006.- № 9.- С. 400-408.

12. Хливнюк А. В. Неизвестные страницы памятникоохранительной работы в Крыму в 20-е - начале 30-х годов ХХ века: По материалам архивов Москвы и Санкт-Петербурга / А. В. Хливнюк // Историческое наследие Крыма.- Симферополь, 2007.- № 17.- С. 9-29.

13. Хливнюк А. В. Центральные государственные реставрационные мастерские (ЦГРМ) и охрана памятников в Крыму / А. В. Хливнюк // Охрана и изучение памятников истории и культуры в Крымской АССР: Исследования и документы / Авт.-сост. А. В. Хливнюк; Центр памятниковедения НАН Украины и УООПИК.- Симферополь, 2008.- (Биобиблиография крымоведения; Вып. 11).- С. 9-40.

14. Хливнюк А. В. Крымский отдел по делам музеев и охраны памятников искусства, старины и народного быта (КРЫМОХРИС) и памятникоохранительная работа / А. В. Хливнюк // Охрана и изучение памятников истории и культуры в Крымской АССР: Исследования и документы / Авт.-сост. А. В. Хливнюк; Центр памятниковедения НАН Украины и УООПИК.- Симферополь, 2008.- (Биобиблиография крымоведения; Вып. 11).- С. 41- 58.

15. Хливнюк А. В. Памятникоохранительная деятельность общественных научных объединений в досоветском Крыму (1887-1920) / А. В. Хливнюк // Матеріали 6-ї Всеукраїнської наукової конференції «Актуальні питання історії науки і техніки», 11-12 жовтня 2007 р. / Полтавська держ. аграрна академія.- Полтава, 2008.- С. 86-88.