Аналіз Першої та Другої сонат Л. Ревуцького, Сонати-балади Б. Лятошинського, Першої та Третьої сонат В. Косенка. Специфічні драматургічні риси української одночастинної сонати ХХ століття, її епіко-драматичний різновид як національний варіант жанру.
Головна партія сонатної форми оформлюється у самостійний «епізод» зі вступом, основним розділом і заключенням. За відсутності сполучної партії її гармонічні функції виконує вступ до побічної партії, що здійснює перехід від h-moll до тональності побічної партії D-dur, що експонує просвітлене ліричне начало. Якщо Перша фортепіанна соната тяжіє до граничної відокремленості розділів у самостійні епізоди, які виконують функції окремих частин циклу, то у другому Сонатному allegro композитор спирається на принцип монотематизму, розроблений Ф. Так, головна партія отримує свій розробко-вий розвиток вже в експозиції, а її останнє проведення її теми у розробці в тональності Ges-dur фактично стає початком репризи. Суміщення драматургічних функцій, типове для одночастинного різновиду фортепіанної сонати, у Сонатному allegro №2 має, залежно від розділу форми, різну спрямованість: в експозиції в головну і побічну партії проникає розробковість, у сполучній партії, навпаки, підвищується роль експонування, розробковість відчутна і в коді, що виконує функцію гальмування, завершення розвитку.
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
